понеділок, 2 березня 2015 р.

"Кобзарю" цьогоріч 175 років / "Kobzar" this year 175 years

175 років тому вийшов у світ перший «Кобзар» 

Єство сучасної людини вщерть сповнене бурхливим сьогоднішнім життям – у наші дні творяться діла найбільшого зла і найвищого добра… Здавалося б, нас вже не збентежить минуле, що в порівнянні із дійсністю втрачає свою вражаючу силу, коли навіть безумовні предтечі свого часу вкриваються серпанком історії. Але людина, яку не вражає пророчий вогонь Великого Тараса – чужа людина для нашої доби, пуста і не жива. Не дивлячись на те, що про українську культуру, жорстоко знищувану в усі часи, майже нічого не знали не тільки народи Західної Європи, а навіть народи Росії, талановитість Тараса Шевченка була визнана у всьому світі. Сьогодні виявляється, що ця талановитість значно більша, ніж здавалося. Пророча поезія Тараса Григоровича, що має своїм джерелом силу народу – перемогла у всі часи і тим паче тепер. А коли хід подій, коли сучасність вивертає наверх із минулих віків Генія-Поета і ставить його поезію в центрі уваги на цілу нову епоху, то це означає, що цей поет у своїй творчості дав значно більше всесвіту ніж поети та письменники, славу яких загамували сучасні події.
Щоб зрозуміти ВСЕ ВЕЛИЧЧЯ Шевченка та його літературне значення, треба коротко згадати ті умови, в яких розвинувся його поетичний талан, треба порівняти основні мотиви його поезії з тими мотивами, котрі сьогодні вистукує час своїм залізним молотом.
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року – в бурхливі часи в світовому житті. Це були часи всесвітньої реакції під проводом «Агамемнона Європи» Олександра І, в Україні – остаточне покріпачення селян, закінчення ліквідації стародавніх вольностей – в таких умовах у родині кріпаків Григорія та Катерини народився новий кріпак – Тарас. Умови й оточення в яких він зріс, спричинилися до вироблення бунтарського напрямку в творчості великого Кобзаря. У своїх віршах він не раз згадує трагічну долю свою, своєї родини, а загалом своїх земляків, гніт, поневолення:
Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи…
У тім гаю, у тій хатині, у раю
Я бачив пекло…
Там неволя, робота тяжкая, – ніколи
І помолитись не дають…
1830, 1831, 1834 роки – селянські повстання у боротьбі за волю, їх придушували, знущаючись ще з більшою силою. На тлі цих подій, на тлі безупинницького процесу селянської боротьби за волю постать Тараса Шевченко стає цілком природньою і зрозумілою. Його шмагали в конюшні у Вільно за  те, що він, панський козачок, посмів пізно вночі віддатись малюванню, забутись у тому мистецькому екстазі, котрим була сповнена істота юнака, мрії, надії і радості – шмагали з наказу пана Енгельгардта, в 1929 році – коли вибухали селянські бунти проти панів. Коли розпочалося повстання за визволення пригнобленої Польщі. Ніколи не забував Тарас Шевченко, що він – кріпак – ні коли навчався у Варшаві у маляра Лямпі на двірського портретиста, ні тоді, коли був невільником у петербурзького маляра Ширяєва, і кинувся у вічі артисту-маляру Іванові Сошенкові, що став його провідною зіркою. Він познайомив Тараса Шевченка із Карлом Брюловим – і ось – Т. Шевченко вільний, він учень академії художеств, найулюбленіший учень і друг Карла – здавалося б, піде щасливою дорогою удосконалення артистичної умілості – забуде в творчості що він був кріпаком. Але життя раз у раз нагадувало Шевченкові що він був кріпаком як тільки всміхнулася воля – як тільки Тарас почав розгортати свої широкі крила, зараз же й полилася з його широкого серця молода, прекрасна і могутня пісня. Перший акорд:
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива…
І це пісня – про закріпачену, занедбану Україну…
Перший «Кобзар» вийшов тоненькою книжечкою 1840 році і містив у собі вісім поезій: «Думи мої, думи», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Книга вийшла романтична, але в цій першій книжці була й туга за минулим, але молодому Тарасові Шевченкові, як і покріпаченому селянству, в минулому ввижалася воля:
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! Може серце
Хоч серце спочине («Іван Підкова»)
Може, серце стогне од неволі, роботи тяжкої і щоденного пекла? Може, спочине в згадці про минулу волю, про рівність і братерство козацькі? А може ж воно ще й не навіки минуло, може вернеться, бо Україна ж жива, ще й досі на ній:
Б’ють пороги, місяць сходить,
Як і перше сходив… («До Основ’яненка»)
Але багато часу пройшло, багато води утекло у Дніпро в Чорне море:
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив
Нема Січі! Очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись?
Де вони гуляють?» («До Основ’яненка»)
Романтизм Тараса Григоровича не літературного походження, він походив із народного ґрунту, з народної ідеалізації минулого, яке поет згадує щоб відпочити, хоча й не вірить у можливість його повернення. Прислухаймося, що ж робити далі Україні, що «обідрана, сиротою понад Дніпром плаче?». Звідкіля прийде визволення – поет не каже, але застерігає:
Смійся. Лютий враже,
Та не дуже, бо все гине –
Слава не поляже,
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда,
І чиї ми діти.
У поемі «Катерина», оплаканій усіма поколіннями українського жіноцтва. Тарас Шевченко підійшов уже до тієї теми, яку він розробляв не раз потім у своїх творах. Отакий був «Кобзар» у першому виданні. А скільки радості він приніс на Україну. Скільки зворушив сердець, скільки викликав надій. Враження це      й «Кобзар» зробив надзвичайне. Коли вперше почав читати твори Тараса Шевченка батько української прози, наш земляк – відомий харків’янин Григорій Квітка-Основ’яненко, то в нього «волосся на голові, що вже його і не багацько, та і те настовпужилося, а біля серця так щось і щемить, у в очах зеленіє» – так писав Григорій Квітка у листі до Т.Шевченка після одержання першого «Кобзаря». «А книжку як розкрив, дивлюсь – «Кобзар», та вже дуже вичитаний. Дарма! Я його притулив до серця, бо дуже шаную вас і ваші думки кріпко лягають у душу! А що «Катерина»? Так що «Катерина»! Гарно, батечку. Гарно! Більш не вмію і сказати».
Кобзар – образ дуже місткий і надається для символічного переосмислення, яке й дає Шевченкова поезія. «Кобзар» з розумінням читає той, хто має потребу його читати.

Немає коментарів:

Дописати коментар