175 років тому вийшов у світ перший «Кобзар»
Єство сучасної людини вщерть
сповнене бурхливим сьогоднішнім життям – у наші дні творяться діла найбільшого
зла і найвищого добра… Здавалося б, нас вже не збентежить минуле, що в порівнянні
із дійсністю втрачає свою вражаючу силу, коли навіть безумовні предтечі свого
часу вкриваються серпанком історії. Але людина, яку не вражає пророчий вогонь
Великого Тараса – чужа людина для нашої доби, пуста і не жива.
Не дивлячись на те, що про українську культуру, жорстоко
знищувану в
усі часи, майже нічого не знали не тільки народи
Західної Європи, а навіть народи Росії, талановитість Тараса Шевченка була
визнана у всьому світі. Сьогодні виявляється, що ця талановитість значно
більша, ніж здавалося. Пророча поезія Тараса Григоровича, що має своїм джерелом
силу народу – перемогла у всі часи і тим паче тепер. А коли хід подій, коли
сучасність вивертає наверх із минулих віків Генія-Поета і ставить його поезію в
центрі уваги на цілу нову епоху, то це означає, що цей поет у своїй творчості
дав значно більше всесвіту ніж поети та письменники, славу яких загамували
сучасні події.
Щоб зрозуміти ВСЕ ВЕЛИЧЧЯ
Шевченка та його літературне значення, треба коротко згадати ті умови, в яких
розвинувся його поетичний талан, треба порівняти основні мотиви його поезії з
тими мотивами, котрі сьогодні вистукує час своїм залізним молотом.
Тарас
Шевченко народився 9 березня 1814 року – в бурхливі
часи в світовому житті. Це були часи всесвітньої реакції під проводом «Агамемнона
Європи» Олександра І, в Україні – остаточне покріпачення селян, закінчення ліквідації
стародавніх вольностей – в таких умовах у родині кріпаків Григорія та Катерини
народився новий кріпак – Тарас. Умови й оточення в яких він зріс, спричинилися
до вироблення бунтарського напрямку в творчості великого Кобзаря. У своїх
віршах він не раз згадує трагічну долю свою, своєї родини, а загалом своїх
земляків, гніт, поневолення:
Якби
ви знали, паничі,
Де
люде плачуть живучи…
У
тім гаю, у тій хатині, у раю
Я
бачив пекло…
Там
неволя, робота тяжкая, – ніколи
І
помолитись не дають…
1830, 1831, 1834 роки – селянські
повстання у боротьбі за волю, їх придушували, знущаючись ще з більшою силою. На
тлі цих подій, на тлі безупинницького процесу селянської боротьби за волю
постать Тараса Шевченко стає цілком природньою і зрозумілою. Його шмагали в
конюшні у Вільно за те, що він, панський
козачок, посмів пізно вночі віддатись малюванню, забутись у тому мистецькому
екстазі, котрим була сповнена істота юнака, мрії, надії і радості – шмагали з
наказу пана Енгельгардта, в 1929 році – коли вибухали селянські бунти проти
панів. Коли розпочалося повстання за визволення пригнобленої Польщі. Ніколи не
забував Тарас Шевченко, що він – кріпак – ні коли навчався у Варшаві у маляра
Лямпі на двірського портретиста, ні тоді, коли був невільником у петербурзького
маляра Ширяєва, і кинувся у вічі артисту-маляру Іванові Сошенкові, що став його
провідною зіркою. Він познайомив Тараса Шевченка із Карлом Брюловим – і ось – Т.
Шевченко вільний, він учень академії художеств, найулюбленіший учень і друг
Карла – здавалося б, піде щасливою дорогою удосконалення артистичної умілості –
забуде в творчості що він був кріпаком. Але життя раз у раз нагадувало
Шевченкові що він був кріпаком як тільки всміхнулася воля – як тільки Тарас
почав розгортати свої широкі крила, зараз же й полилася з його широкого серця
молода, прекрасна і могутня пісня. Перший акорд:
Реве
та стогне Дніпр широкий
Сердитий
вітер завива…
І це пісня – про закріпачену,
занедбану Україну…
Перший «Кобзар» вийшов тоненькою
книжечкою 1840 році і містив у собі вісім поезій: «Думи мої, думи», «Перебендя»,
«Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван
Підкова», «Тарасова ніч». Книга вийшла романтична, але в цій першій книжці була
й туга за минулим, але молодому Тарасові Шевченкові, як і покріпаченому
селянству, в минулому ввижалася воля:
Було
колись добре жити
На
тій Україні…
А
згадаймо! Може серце
Хоч
серце спочине
(«Іван Підкова»)
Може, серце стогне од неволі,
роботи тяжкої і щоденного пекла? Може, спочине в згадці про минулу волю, про
рівність і братерство козацькі? А може ж воно ще й не навіки минуло, може
вернеться, бо Україна ж жива, ще й досі на ній:
Б’ють
пороги, місяць сходить,
Як
і перше сходив… («До Основ’яненка»)
Але багато часу пройшло, багато
води утекло у Дніпро в Чорне море:
Нема
Січі, пропав і той,
Хто
всім верховодив
Нема
Січі! Очерети
У
Дніпра питають:
«Де
то наші діти ділись?
Де
вони гуляють?» («До Основ’яненка»)
Романтизм Тараса Григоровича не
літературного походження, він походив із народного ґрунту, з народної
ідеалізації минулого, яке поет згадує щоб відпочити, хоча й не вірить у
можливість його повернення. Прислухаймося, що ж робити далі Україні, що
«обідрана, сиротою понад Дніпром плаче?». Звідкіля прийде визволення – поет не
каже, але застерігає:
Смійся.
Лютий враже,
Та
не дуже, бо все гине –
Слава
не поляже,
Не
поляже, а розкаже,
Що
діялось в світі,
Чия
правда, чия кривда,
І
чиї ми діти.
У поемі «Катерина», оплаканій
усіма поколіннями українського жіноцтва. Тарас Шевченко підійшов уже до тієї
теми, яку він розробляв не раз потім у своїх творах. Отакий був «Кобзар» у
першому виданні. А скільки радості він приніс на Україну. Скільки зворушив
сердець, скільки викликав надій. Враження це й
«Кобзар» зробив надзвичайне. Коли вперше почав читати твори Тараса Шевченка
батько української прози, наш земляк – відомий харків’янин Григорій
Квітка-Основ’яненко, то в нього «волосся
на голові, що вже його і не багацько, та і те настовпужилося, а біля серця так
щось і щемить, у в очах зеленіє» – так писав Григорій Квітка у листі до
Т.Шевченка після одержання першого «Кобзаря». «А книжку як розкрив, дивлюсь – «Кобзар», та вже дуже вичитаний. Дарма!
Я його притулив до серця, бо дуже шаную вас і ваші думки кріпко лягають у душу!
А що «Катерина»? Так що «Катерина»! Гарно, батечку. Гарно! Більш не вмію і
сказати».
Кобзар – образ дуже місткий і
надається для символічного переосмислення, яке й дає Шевченкова поезія.
«Кобзар» з розумінням читає той, хто має потребу його читати.
Немає коментарів:
Дописати коментар