четверг, 21 февраля 2013 г.

Петро Кузьмич Ваулін в Україні / Peter K. Vaulin in Ukraine

Про відомі і невідомі сторінки творчої діяльності кераміста Петра Вауліна в Опішні та Миргороді 

Петро Кузьмич Ваулін народився в 1870 р. Єкатеринбурзькій губернії (Росія). У 1890 р. закінчив Красноуфімську сільськогосподарську школу із званням майстра. Працював завідувачем експериментальної майстерні «Абрамцево» в однойменному маєтку С.І. Мамонтова (Росія); в керамічних майстернях Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя (Україна) (1903-1907 рр.); технічним директором заводу «Горн»; комісаром порцелянового заводу ім. М. Ломоносова (з 1918 р.); консультантом фарфорового заводу «Пролетарій». Організував власне виробництво «Гельдвейн-Вауліин» на станції Кікеріно Балтійської залізниці. Співпрацював з художниками: М.А. Врубелем, В.А. Сєровим, К.А. Коровіним. Майоліка Петра Вауліна використана в інтер'єрах Ярославського вокзалу в Москві, на фасадах Третьяковської галереї та готелю «Метрополь».
Життєвий шлях відомого російського технолога-кераміста і художника-кераміста Петра Кузьмича Вауліна був пов'язаний з Україною. Короткий, але насичений діяльністю період його перебування на українській землі, залишив помітний слід у формуванні сучасного вигляду кераміки Полтавської області. Зупинимося на описі «української» творчої діяльності кераміста з жовтня 1903 - до початку 1907 року.
Початок ХХ століття в українській архітектурі позначений розвитком національного варіанту модерн. Одним із перших споруд цього напряму став будинок Полтавського губернського земства (сьогодні в ньому функціонує Полтавський краєзнавчий музей). У розробці проекту будинку взяли участь видатні українські художники, які потребували його професійної реалізації, оскільки передбачалося широке використання художньої кераміки. Місцевих фахівців не виявилося, діячі земства запросили відомого на той час кераміста Петра Вауліна в Полтавську губернію.

В кінці 1903 року Петро Ваулін приїхав до Миргорода. З 1896 року в місті вже сім років діяла Миргородська художньо-промислова школа імені Миколи Гоголя. Відкрита Полтавським губернським земством для сприяння розвитку гончарства Полтавської області, вона не справлялася з поставленим завданням. Про що свідчать негативні відгуки про діяльність Миргородської художньо-промислової школа імені Миколи Гоголя експертів-сучасників українського народного мистецтва і самих керамістів. Зокрема, старший син видатного тодішнього Опішнянського гончаря Федора Чирвенка, Семен, згадував, що, закінчивши школу 8 червня 1903 він почав працювати з батьком, але  «ничего не мог сделать ценнаго потому, что в то время, когда я учился в школе, оная по керамике как уже всем известно ничего не давала» [3, с.122-123].
Основною причиною цього ми вважаємо відсутність на той час кваліфікованих фахівців і керівника школи, які розбиралися б у специфіці народного гончарства. Разом з тим, заклад успішно виконував різні замовлення. Зокрема, в Миргороді виготовляли кахлі для прикраси храмів і цивільних споруд Санкт-Петербурга, що будувалися за проектами відомого архітектора Миколи Никонова [12]. За його ж проекту в школі був виготовлений іконостас з майоліки (1899–1900) для посольської російської православної церкви в Буенос-Айресі і скопійований з нього в 1902 р. іконостас для Успенської соборної церкви в Миргороді [5, с.8]. Ситуація змінилася з 1903 року, коли почалося спорудження в Полтаві будинку губернського земства та формування українського варіанту модерну – «українського стилю». Згідно проекту українського архітектора Василя Кричевського вищезгаданий будинок, фасад і окремі інтер’єри повинні були бути облицьованими спеціальною цеглою і різними керамічними полив’яними прикрасами, в т. ч. з квітковими орнаментами.
Влітку 1903 року один з членів Полтавської губернської управи під час перебування в Москві, відвідав кераміко-художню майстерню «Абрамцево», де запропонував її завідувачу Петру Вауліна виконати це замовлення. Він погодився, назвавши вартість роботи, що в кілька разів перевищувала закордонну! [9, с.27]. Контракт підписано не було. Але, через кілька місяців, у жовтні, коли на короткий період (до початку 1904 року) завідувачем Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя став один з теоретиків «українського стилю» відомий український художник Опанас Сластіон (Сластьон), як повідомлялося в журналі «Керамическое обозрение», П.К. Ваулін «поступил руководителем практических работ керамических мастерских художественно-промышленной школы имени Н.В.Гоголя в Миргороде Полтавской губернии» [4, с.177]. Очевидно майстер міг зацікавитися цією роботою, оскільки йому запропонували гарний заробіток. Але був у нього й інший інтерес: Петро Ваулін планував організувати власне виробництво архітектурної майоліки і підготувати у Миргородській школі майстрів для нього. Відомо, що його задум був здійснений [6, с.146]. .... 
Далі можна прочитати статтю після її опублікування.

Комментариев нет:

Отправить комментарий