середу, 20 червня 2012 р.

Павуки по-польськи / Spiders in Polish

Павуки
Ось такі вироби з соломи та квітів я побачила в одному із сувенірних "склєпов" (магазинів) у Кракові. Мені одразу спала на думку їх ідентичність з нашими солом яними різдвяними павуками, які виготовляли самостійно чи не в кожній родині і вважали родинним оберегом. Різдвяні павуки могли "затриматися" в оселі аж до Водохреща. Польські павуки - то теж павуки, але продавець не зміг пояснити для чого вони.
These are the articles of straw and flowers I saw in one of the gift "sklyepov" (stores) in Krakow. I immediately came up with the identities of our straw yanymy Christmas spiders, which made ​​itself almost in every family and considered family talisman. Christmas spiders can "linger" in the house until the Epiphany. Polish spiders - spiders that too, but the seller could not explain what they are.

«Для белорусов солома является неким элементом, сопровождающим жизнь. Изделия из соломки - это не просто игрушки, не просто какие-то сувениры, это все что-то символизирует, это все что-то обозначает. В белорусском подворье не бывало отходов соломы. Крайне редко что-то выбрасывали в мусор. Все пригождалось! Бережливость - белорусская национальная черта. Даже старую одежду использовали, можно было в ритуальном огне сжечь, но просто выбросить – нет. Солома применялась в качестве постилки для скотины. Но её много, куда ее девать, и белорусы начали делать из соломы прекрасные вещи. Для взрослых мужчин делали национальный головной убор - соломенный брыль. У него поля широкие - в поле оберегал от солнечных лучей. Также из соломы делали кучу оберегов! Интереснейший оберег - павук! Это некое представление белорусов о мироздании, о многогранности этого мироздания. Вообще чем больше изучаешь белорусскую мифологию, тем больше поражаешься народной мудрости, насколько там все было мудро, логично и чётко! Белорусы в своей мифологии отразили многие реальные вещи, которые позже подтвердила наука. Уже 2000 лет назад в своих мифах они говорили «Земля круглая як яйка»,т.е. как яйцо. Есть земля, есть солнце, земля поддерживает своей энергией солнце, солнце поддерживает своей энергией землю, и это в орнаменталистике тоже присутствует! Это называется идеалистический материализм. С одной стороны идеализм - вера в богов, духов, стихии, а с другой - это материализм. Это очень интересное сочетание».


Тему продолжила Воля: «Идеальным материалом для  соломоплетения является солома из жита, если по-русски, то из ржи.Оберег Солома - материал сам по себе очень хрупкий и в сухом состоянии мы с ним, конечно, ничего не сделаем. Для того, чтобы что-то сделать из неё, мы её вымачиваем. И когда она уже  мягкая и пластичная, мы крутим из неё и делаем все что угодно. Это звоночки, по-русски колокольчики. Их делали на счастье и подвешивали где-нибудь  в доме. Это птицы, «птушка счастья», как называют её белорусы. Эта такая лёгкая воздушная конструкция, которая движется от любого дуновения ветерка, чтобы люди с такой же лёгкостью преодолевали все невзгоды. То самое состояние счастья!  Это павуки - соломенные конструкции, которые обязательно делали всей семьёй в преддверии Каляд. Эта конструкция висела весь год и собирала все болезни и несчастья, которые обрушивались на семью.  Перед Новым годом, перед  Калядами, естественно все это сжигалось, как все плохое, чтобы повесить новое. Это, что есть из соломы, но что особо делать ненужно - сноп, который был в каждом доме, сложенный из последних стебельков. Он перевязывался либо рушником, либо поясом, либо лентами  и охранял зерновые запасы дома до следующего урожая. Это различные соломенные куклы в виде маленьких коников, чтобы в хозяйстве всегда водились кони и скотина. Это куколки женского образа, чтобы дети были здоровы, чтобы женщине хватало сил за всеми ухаживать и вести домашнее хозяйство. Это маленькие восьмиконечные звёздочки, по белоруской традиции, это символ человека. Поэтому их делали как маленький оберег каждого человека».

фото павуків? у Кракові



Павуки» й після Різдва при ділі 
Після завершення зимових свят не всі їхні старі солом’яні символи, як застерігають знавці традицій, можна пускати за димом, а нові треба починати готувати влітку
Іван КРАЙНІЙ   

Мирон Левицький: «Це вже «павук» мистецького рівня». (Фото автора.)
Для більшості сучасних українців надвечір’я Різдва і Богоявлення викликають переважно гастрономічні асоціації, пов’язані з 12 пісними стравами, зокрема кутею. Зі святковим антуражем складніше. У Наддніпрянській Україні вже призабувся символічний солом’яний «дідух» — своєрідний язичницький ієрарх зимових свят, що в дохристиянські часи уособлював божество, котре опікувалося людськими долями й виконувало певні бажання. Господарі колись шанобливо вносили «дідуха» до світлиці перед Різдвом і ставили на покуті.
На Івано–Франківщині й тепер дотримуються цього давнього звичаю майже в кожній сільській хаті й у багатьох міських квартирах. Проте й серед ревнителів традицій не всі знають про особливості передріздвяного ритуалу і «приписи» щодо обходження з «дідухом» та «павуками». Навіть такий авторитетний етнограф як Олекса Воропай, описуючи зимові свята у відомому двотомнику «Звичаї нашого народу», майже не розкриває загадкової сутності «дідуха».
 

Від хлопчика–мізинчика — до велетня з людською «подобою»

Присутність різдвяних духів в українських оселях вмотивована нашими давніми предками, і готувати їхні солом’яні символи, як і сани, рекомендується ще влітку. Різдвяне дійство — фінал тривалого процесу, який починається з посіву зерна, його проростання, дозрівання колоскових і зрештою — жнив, під час яких і заготовляють матеріал для «дідухів» та «павуків». Для мешканців сільської місцевості, особливо дітвори, це таїнство може стати захоплюючою справою, яка зміцнить національний дух і запам’ятається на все життя. А отже, ще на якийсь час вдасться зберегти особливі традиції, котрі вирізняють українців з–поміж решти землян.
Тим, хто став занадто урбанізованим і сприймає різдвяні обряди як старосвітську бутафорію, варто хоч раз побувати біля Центрального ринку Івано–Франківська в перші новорічні дні. Нетутешньому люду й не снилося таке розмаїття виставлених на продаж народними умільцями «дідухів»: від мініатюрних, розміром з хлопчика–мізинчика, до велетнів з людською «подобою». Трапляються композиції з дванадцяти снопиків, що символізують дванадцять апостолів. І майже весь цей ритуальний скарб розкуповують іванофранківці. Традиція, слава Богу, живе.
«Коли за кілька тижнів до цьогорічного Різдва Христового ми оголосили обласний конкурс на найкращого «дідуха» та різдвяного «павука», то ніяк не могли передбачити такої величезної кількості солом’яних витворів, представлених із різних куточків області, крім Гуцульщини, — зізнається головний спеціаліст обласного науково–методичного Центру культури Прикарпаття, один із найавторитетніших знавців традицій і звичаїв рідного краю Мирон Левицький. — Було з чого вибирати. Журі ледве впоралося з тим, аби серед дуже цікавих робіт — там були справжні шедеври — розгледіти найкращі й присудити гран–прі, перше місце, три других і чотири третіх».
Із розповіді пана Мирона стало зрозуміло, чому для прикарпатських горян, у побутовій культурі яких міфічні чугайстри, нявки та інші лісові духи — цілком реальні істоти, не знайшлося місця поширеним по всій Україні «дідухам». Такі різдвяні вироби гуцулам удивовижу, бо в гірській місцевості зовсім не вирощують зернових культур і немає матеріалу для виготовлення солом’яних символів.

Разом із душами предків

— Етимологія слова «дідух» вочевидь пов’язана з культом предків? — розпитую пана Мирона.
— Так, давня українська традиція вшанування померлих родичів колись надихнула і творців «дідуха» придумати спосіб, який дозволяв би запрошувати предків до себе на гостину. Вважалося, що це можливо лише раз на рік. Існує повір’я, за яким саме в цей час душі померлих переселяються на «дідуха» і присутні на трапезі. Для них після вечері на столі залишають страви і ложки. Дехто навіть дмухав на лаву перед тим, як сісти, аби не придавити чиїхось душ. Вони не просто так навідувалися в гості, а охороняли, як обереги, родину від усілякого зла. Їм приписували магічну силу. Аби впродовж року не було голоду, за перевесло «дідуха» закладали ложку. У прикарпатських оселях навіть у комуністичні часи ставили на покуті «дідуха», але це був просто околіт снопа і ніхто не пояснював значення цього дійства.
— Які стебла — першого, тобто зажинкового снопа, чи обжинкового, яким завершували жнива, — вважаються класичним матеріалом для «дідуха»? Чи прописані якісь канони його виготовлення?
— Здебільшого брали першого снопа, вибираючи на полі найкращі стебла і довге стигле колосся. Тоді перев’язували перевеслом і несли на зберігання у стодолу. Якщо господар хотів мати на Різдво не жовтого, а зеленого «дідуха», то зрізав незрілі стебла, висушував і клав у погріб. Щодо канонів, то їх не існувало. Єдина обов’язкова умова — використання природних матеріалів. Це вже нині фантазери почали застосовувати позлітки, різнокольорову пластмасу та інші прикраси промислового виробництва. Цього робити не варто. Поряд із сонячною соломою вони виглядають фальшиво.
— Навіщо ж спалювати «дідуха», тим паче — майстерно зробленого? Це щось дуже схоже на язичницький ритуал.
— Повторно «дідуха» і раніше, і тепер ніхто не використовує. Його зазвичай спалюють перед Старим Новим роком. За уявленнями наших предків, це теж має магічне значення. Вважалося, що в такий спосіб душам померлих після короткого перебування на землі легше з димом знову потрапити на місце, визначене їм Господом Богом для подальшого перебування. У деяких регіонах спалювали лише сіно, на якому стояв «дідух». Але в жодному разі не можна класти у вогонь зерно — це великий гріх. Сніп треба обмолотити, а збіжжя згодувати пташкам або весною додати до посівного матеріалу. Інколи «дідуха» в розібраному вигляді також із магічною метою використовували для виготовлення перевесел, якими перев’язували дерева в зимовому саду, аби з потеплінням їх не пошкодили гусінь чи інші шкідники.

Носії добрих звісток і тенета для зла

Не менш загадкові і дуже шановані на Прикарпатті — різдвяні «павуки», котрих у християнському світі сприймають шанобливо, хоч і не з такою поштивістю, як древні єгиптяни жуків скарабеїв. За однією з легенд, павуки врятували маленького Ісуса від вояків Ірода, котрі за наказом свого жорстокого царя шукали і вбивали маленьких хлопчиків у Вифлеємі. Передбачливі членистоногі нібито так старанно заснували павутиною двері й усі щілини в схованці майбутнього спасителя людства, що в озброєних іродовців не виникло жодного сумніву, що туди давно ніхто не заходив.
Зважаючи на заслуги перед Ісусом, присутність у різдвяному інтер’єрі поряд із «дідухом» солом’яного «павука» цілком умотивована, хоча християнська наукова література його не надто жалує. Та павуки — міфологічні «засновники все­світу» — в людських оселях із давніх–давен вважалася прикметою добрих звісток, і їх ніколи не вбивали, аби не накликати біду.
«Солом’яний «павук — це дивовижний ажурний виріб, який можна плести безкінечно, — стверджує Мирон Левицький. — Якщо перші елементи підвісити дуже високо, то до них приєднується скільки завгодно кубиків, квадратиків, ромбиків, трикутників, зроблених із соломи. Техніка виготовлення проста, але вироби — неповторні. В останні роки це заняття набуває популярності, особливо в прикарпатських дитсадках, школах і гуртках. На минулий конкурс вихованці Івано–Франківської гімназії №3 представили оригінальних і дуже красивих «павуків» із ангелами. Словом, можливості для творчості тут — необмежені».
Традиція виготовляти різдвяних «павуків», що було переважно справою жіночих рук, на Прикарпатті майже не переривалася. Не в останню чергу завдяки народним уявленням про те, що павуки, вловлюючи в свої солом’яні тенета видиме і невидиме зло, оберігають оселю від негативної енергії. Тому їх не викидали з помешкання після завершення зимових свят і не спалювали, а підвішували у світлиці на почесному місці — до центрального сволока (тепер — до люстри). Там вони зазвичай висіли до наступного Різдва. Від найменших порухів повітря ажурна конструкція ніби оживає, повертаючись у різні сторони. Спалюють таких «павуків» лише після того, як виготовлять нових. Хоча й у цьому правилі є виняток. Та за будь–яких обставин приємні клопоти творення солом’яних супровідників зимових свят приносили, приносять та будуть приносити радість і діткам, і всій родині.
 ДО РЕЧІ
Поради від прикарпатських майстрів
Запасатися «будматеріалом» для виготовлення «павуків» треба влітку, коли дозріває жито чи пшениця. Тоді стебла тверді й не ламаються. Їх чистять, сортують і складають на зберігання. Взимку, коли час братися за роботу, стебла замочують у гарячій воді, аби вони стали гнучкішими. Щоб зробити найпростішого різдвяного «павука», треба взяти 12 однакових соломинок. Спершу на білу нитку (аби життя було світле) населяють чотири соломинки або три, якщо віддаєте перевагу трикутникам, і так далі. На завершення їх з’єднують поперечними соломинками. У складніших конструкціях кількість геометричних фігур необмежена. Їх можна з’єднувати стільки, скільки вистачить фантазії та терпіння.

Немає коментарів:

Дописати коментар