Поливаний, водяний, обливаний, волочильний понеділок
По-перше – волочильний понеділок, коли діти – «христосувальники» або ж «волочебники», зібравшись у ватаги, «несли калача» до родичів та сусідів, при цьому ненька клала до вузлика своєму малюку три великодні калачі та кілька писанок. Заходячи в оселю, ватага гамірно вітала присутніх: – Христос Воскрес! Батько й ненька просили взяти калач, – казали, почергово цілуючи у руки всіх, хто був у хаті на той час. – Воістину Воскрес, – дружньо відповідали їм господарі. – Поздоровляємо Вас, ростіть великі та здорові. Приймаючи «волочене», тобто зав`язані у вузлику калачі та крашанки, дякували та просили передати уклін батькам. При цьому, у свою чергу, клали дітям до вузлика печиво, кільця ковбаски, крашанки та інші освячені напередодні в церкві ласощі та пундики. Проте, чи не найцікавішою забавою другого дня після великоднього понеділка, обливаного тобто, для неодруженої молоді було обливання водою. Для майбутнього чистого міцного шлюбу обливання водою у день Богородиці, яка своїм покривительством допомагає з’єднати у міцну сім’ю молоді закохані серця, на козацькій Вкраїні було обов’язковим, бо ж вважалось очисним. У ті часи на козацькій Вкраїні серед народу небезпідставно побутувала думка, що цей давній звичай обливання водою був конче необхідний для молодих людей, які прагнуть створити міцну сім’ю. Вважалось, що іудеї під час Великодня «нишком» шкодять християнам, не вірячи у Христове Воскресіння, тобто коли православні козаки ішли до церкви на Великдень, іудеї в цей час потайки зумисне їли півнів з кістками та «обливали брудом і помиями християн». Як тоді вважали, іудеї робили це для того, аби хоча б якось нашкодити, щоби півень, не дай Боже, не прокукурікав, адже саме кукурікання півня, за народними уявленнями, є передвісником Воскресіння Спасителя. У ті часи казали: «Христос Воскресає, як півень заспіває». Тож щоб очиститись від бруду іудейської кабалістики (таємної магії), молоді люди обливаються водою в «Поливаний понеділок». В «Обливаний понеділок» ще далеко до сходу сонця дівчата поспішали вмитися із «непочатої води» криниць. Бо ж перше відро джерельної води, що поставили на цямрині на другий день після Великодня, було з «непочатою водою». Молоді неодружені козаки, зачаївшись десь недалечко в кущах, чекали цього моменту з нетерпінням. Тож як тільки цеберко (відро) з водою ставилось дівкою на цямрині, то парубок, що уподобав собі котрусь із дівчат, тут же ж вистрибнувши із засідки, намагався облити її студеною джерельною водою. Так само парубки вчиняли з дівками на вулиці чи на вигоні, або ж навіть наздогнавши дівку у хаті... На козацькій Україні такі жарти та витівки були природними. Дівка, котру хлопець скропив джерельною водою, обов`язково мала подарувати йому писанку чи крашанку. В цей Богородичний день, дівчата водили веселі хороводи, танцювали шпаркі танці, співали пісень, йшли на гойдалку, влаштовували інші забави. Надвечір у понеділок парубки та дівчата збирались на якійсь галявині «на складчину», аби хмільним стояним медом замочити свята.
По-перше – волочильний понеділок, коли діти – «христосувальники» або ж «волочебники», зібравшись у ватаги, «несли калача» до родичів та сусідів, при цьому ненька клала до вузлика своєму малюку три великодні калачі та кілька писанок. Заходячи в оселю, ватага гамірно вітала присутніх: – Христос Воскрес! Батько й ненька просили взяти калач, – казали, почергово цілуючи у руки всіх, хто був у хаті на той час. – Воістину Воскрес, – дружньо відповідали їм господарі. – Поздоровляємо Вас, ростіть великі та здорові. Приймаючи «волочене», тобто зав`язані у вузлику калачі та крашанки, дякували та просили передати уклін батькам. При цьому, у свою чергу, клали дітям до вузлика печиво, кільця ковбаски, крашанки та інші освячені напередодні в церкві ласощі та пундики. Проте, чи не найцікавішою забавою другого дня після великоднього понеділка, обливаного тобто, для неодруженої молоді було обливання водою. Для майбутнього чистого міцного шлюбу обливання водою у день Богородиці, яка своїм покривительством допомагає з’єднати у міцну сім’ю молоді закохані серця, на козацькій Вкраїні було обов’язковим, бо ж вважалось очисним. У ті часи на козацькій Вкраїні серед народу небезпідставно побутувала думка, що цей давній звичай обливання водою був конче необхідний для молодих людей, які прагнуть створити міцну сім’ю. Вважалось, що іудеї під час Великодня «нишком» шкодять християнам, не вірячи у Христове Воскресіння, тобто коли православні козаки ішли до церкви на Великдень, іудеї в цей час потайки зумисне їли півнів з кістками та «обливали брудом і помиями християн». Як тоді вважали, іудеї робили це для того, аби хоча б якось нашкодити, щоби півень, не дай Боже, не прокукурікав, адже саме кукурікання півня, за народними уявленнями, є передвісником Воскресіння Спасителя. У ті часи казали: «Христос Воскресає, як півень заспіває». Тож щоб очиститись від бруду іудейської кабалістики (таємної магії), молоді люди обливаються водою в «Поливаний понеділок». В «Обливаний понеділок» ще далеко до сходу сонця дівчата поспішали вмитися із «непочатої води» криниць. Бо ж перше відро джерельної води, що поставили на цямрині на другий день після Великодня, було з «непочатою водою». Молоді неодружені козаки, зачаївшись десь недалечко в кущах, чекали цього моменту з нетерпінням. Тож як тільки цеберко (відро) з водою ставилось дівкою на цямрині, то парубок, що уподобав собі котрусь із дівчат, тут же ж вистрибнувши із засідки, намагався облити її студеною джерельною водою. Так само парубки вчиняли з дівками на вулиці чи на вигоні, або ж навіть наздогнавши дівку у хаті... На козацькій Україні такі жарти та витівки були природними. Дівка, котру хлопець скропив джерельною водою, обов`язково мала подарувати йому писанку чи крашанку. В цей Богородичний день, дівчата водили веселі хороводи, танцювали шпаркі танці, співали пісень, йшли на гойдалку, влаштовували інші забави. Надвечір у понеділок парубки та дівчата збирались на якійсь галявині «на складчину», аби хмільним стояним медом замочити свята.
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар