Глиняний посуд у працях Хведора Вовка
В підрозділі «План хати» автор детально описує внутрішнє начиння, але окрім згадки про мисник для посуду та ліжник для ложок, глиняний посуд не згадує, хоча поряд з тим пише про дерев’яний «зрізок» для води чи, приміром, кочерги.
Праця «Етнографічні особливості українського народу» в підрозділі «Обряди» містить скорочений варіант шлюбного обряду, мова про який ітиме нижче. Але тут згадано також обрядове використання глиняного посуду. Описуючи приготування та споживання Різдвяної вечері дослідник акцентує увагу на давнині традиції приготування куті та узвару, пише про те, що ці страви «залишали на столі разом з ложками на цілу ніч для померших предків», але жодним словом не згадуючи про те в чому приготовано їх, у чому подавали їх до столу! Ймовірно, що в другій половині ХІХ століття використовували глиняні горщики. Оскільки зважаючи на етнографічні матеріали автора даної студії, зібрані на початку ХХІ століття на Полтавщині (інформатори Ганна Міняйло, Христина Прядко, Марія Труш, Григорій Катруш, Тетяна Усик, Ганна Нестеренко) та Київщині (інформатор Клавдія Ільєнко) для приготування куті та узвару спеціально купували новий горщик, і, що найцікавіше, подавали в ньому ж до столу, що в інших випадках не було заведено.
Хведором Вовком зафіксовано використання маленького глиняного горщика для розтопленого воску, в який вмочували прилад-паличку для нанесення його на яйце під час виготовлення писанок на Великдень.
Згадано також і глечик з молоком, сир, масло, які ставили на дернову лавку поряд дівчиною на свято Юрія (23 квітня). Автор не міг не згадати глечика, оскільки молоко не масло.
Згадано діжу та новий горщик у похоронному обряді українців. «як тільки мерця винесено, родичі поспішають зачинити двері, приносять з сіней діжу та всі, йдучи один за одним, тричі обходять круг неї; на місце, де стояла труна, кладуть сокиру, щоб ніхто більше не вмирав, а часом іще господиня хати кидає на землю новий горщик з такою силою, щоб він розбився на шматочки і тільки після цього всі вже виходять з хати та пристають до процесії».
Згадки про використання глиняного посуду українцями у весільному обряді більш розгалужено містить праця Хведора Вовка «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яка побачила світ у 1892 році спочатку в Болгарії, а потім у Парижі. Під час весільних частувань та обідів обов’язковими могли бути глиняні миски, макітри, глечики в яких подавали страву, але в цьому аспекті автор їх не описав. За винятком, коли Молодим подавали лише кашу на молоці, зварену матір’ю Молодої, а також коли Молодим ставили на стіл одну на двох тарілку зі стравою та ложку, якою вони їдять по черзі. Ясна річ, що кашу потрібно було в чомусь зварити, напевно в горщику, а також подати її в чомусь, напевно, що в мисці. Згадавши про весільні обіди та вечері у Молодого та Молодої, також не подано інформації про страви, якими частували гостей.
У весільних обрядодіях дослідник неодноразово згадує глиняний посуд. Зокрема під час виряджання Молодого по Молоду відбувалося наступне: «обряд, що його можна, мабуть, вважати за пережиток колишньої присяги: на стіл ставлять велику миску з водою (під час опису цього ж обряду, автор також зазначив, що миска була з горілкою) та кладуть коло неї ложку; старший боярин дає кінець своєї хустки молодому, що незалежно від пори року вдягнений в кожух та кирею, і веде його круг столу, а Молодий зі свого боку тримає за хустку одного зі своїх боярів, той веде ще іншого і т.д., кінчаючи світилкою, що йде остання, тримаючи в руках запалену свічку; після першого та другого обходу кожний, проходячи повз миску, зачерпує з неї ложкою та випиває її, а після третього обходу навколо столу всі п’ють просто з миски. Виконавши цю церемонію, всі виходять надвір, де відбувається другий обряд, мабуть, ще старішого походження, а саме: мати молодого, вдягнена у вивернутий кожух та в шапці, виходить на двір, несучи в полі своєї одежі ріжне збіжжя та дрібні гроші, що вона їх звичайно для цього збирає, починаючи з дитячих років сина; їй підводять «коня», цебто подають граблі або вила, вона «сідає на них верхи» та, розкидаючи навколо себе збіжжя, тричі об’їжджає кругом діжі, що стоїть серед двору на лавці, а на ній хліб, що ним благословляли молодих. Після об’їзду старший боярин «поїть коня», цебто дає на граблі воду з кухлика та віддає його другому бояринові, а цей кидає його через голову так, щоб він розбився. Мати «злазить з коня», а бояре беруть «коня» та ламають на шматки, розкидаючи їх навколо. Цей обряд пісня тепер пояснює як символ родючості:
Ой, сій, мати, овес,
Та на наш рід увесь,
Щоб наш овес рясен був,
Щоб Івашків рід красен був.
Але, на нашу думку, цей хліборобський обряд показує зв’язок весільних обрядів з соняшними святами …». Пояснити чому в одному місці Хведір Вовк зазначив, що в мисці була горілка, а в іншому – вода, на мою думку дуже просто: у бідних це була вода, у більш заможних – горілка. Під час перезви (пропою) на другий день весілля «горілку п’ють просто з мисок, кожний п’є, скільки хоче». Отже, в одному обряді використано миску, кухлик, а також діжу, яка, ймовірно, могла бути глиняною макітрою. Про що, наприклад, свідчать спогади опішненської коровайниці Катерини Порскало, яка говорила, що весільний коровай вчиняли та вимішували її тітки у 1930-х-1940-х роках лише у глиняній макітрі. Хоча описуючи процес випікання короваю, розшифровано весільну пісню, де згадується що на коровай взято масло з семи макітер. Миска з водою та вівсом згадується й коли мати Молодої зустрічала Молодого в себе в дворі та давала її йому, а той мусив вдавати, що п’є з неї. «Потім кидає її через голову назад, а старший боярин намагається палицею розбити її на льоту». Хведір Вовк пояснює цю церемонію так: «перше – лукавство ворога та заходи остороги, яких вживають проти нього, а друге – пророкування та побажання достатку та врожаю (кожух, вода, зерно)». Цікаво, що під час частування молодої медом на другий день весілля, Хведір Вовк уточнює, що «дружко ставить дерев’яну миску з медом, ріже паляницю або пиріг на тоненькі скибочки та маже їх медом».
Діжа згадується також і в процесі приготування весільного короваю та під час приїзду молодого до молодої: батько й мати зустрічали дітей тримаючи в руках віко діжі з розкладеними хлібом-сіллю та горілкою. А також Молоді обходять діжу тричі. Потім ще й проходять під нею, яку батьки піднімають вгору. Церемонія розплетення коси Молодій відбувається, коли вона сиділа на діжі, застеленій кожухом. «Зараз же після того. Як одійдуть дівчата, виносять у двір діжу, ставлять її на лаву та покривають рушником. Кладуть на неї хліб та сіль… приводять за рушник молодих. В супроводі всього товариства молоді тричі обходять навколо діжі».
Неодноразово під час весільного обряду згадується тарілка, яка може бути також глиняною. На тарілці староста вносив у хату колач, із запеченим всередині перснем молодої, потім на неї клали подарунки родові молодої разом з весільною шишкою (зі свого боку подарунки від молодої – рушники подавали також на тарілці), а також під час церемонії розподілу короваю тарілка відіграє таку роль: «старший боярин здіймає першу тарілку з нарізаним короваєм над своєю головою, а іноді й торкається нею сволока, – зовсім так само, як це роблять індуси, здіймаючи першу жменьку рижу на височину своєї голови та пропонуючи її думкою Сіві або Вішну», шматки розрізаного короваю подавав піддружий кладе на тарілці та подає всім присутнім гостям. На тарілку гості клали гроші Молодим і під час дарування і під час «підгулювання», на другий день по весіллю. Отже, тарілка призначалася для піднесення хлібних виробів: калача, шишки, короваю; подарунків, грошей.
Під час приїзду Молодого до Молодої відбувалися домовини між старостами обох сторін. Зазначено, що «староста бере пива чи грушевої юшки, йде до хати і просить дозволу ввійти». Зважаючи на зібрані мною матеріали, наважуся стверджувати, що ці напої староста міг носити у глиняному посуді, зокрема глечику. Під час «виводу» Молодої до церкви, та покривання її, дружко та піддружі несли збанок з пивом або пляшку горілки, а також ритуальний хліб.
Не уточнюючи що посуд був саме глиняний, Хведір Вовк зазначив. Що посуд били на радощах, коли молода підтверджувала свою збережену до весілля цноту.
Окрім посуду автору цікавими є описані Хведором Вовком маніпуляції з піччю, яку колупала Молода, коли її сватали, а також привівши її в дім до свекрів та посадивши її на покуті, Молодій давали шматок глини від печі, закидали її намітку на піч – «обряд пригощування» [Вовк С.206]. Згідно матеріалів Хведора Вовка, у витопленій печі, прямо на черені, пекли хліб, переважно у вигляді коржів-пляцок. Або заквашене тісто на капустяних листках чи не дуже грубо плетені солом’яні кружки. Курей, качок, гусей, загорнувши їх в капустяне чи виноградне листя клали в гарячий попіл з жаром на припічку, таким чином смажили їх.
Праці Хведора Вовка – унікальні етнографічні джерела, залишаючись донині чи єдиними ґрунтовними й узагальнюючими дослідженнями про культуру українців. Захоплення автора численним порівняльним матеріалом, приміром із індійською культурою, спричинило те, що він підмітив схожість. Гончарська культура у тих народів знаходилася на іншому рівні як у нас, там мало використовували посуду глиняного, можливо, тому й у його праці так мало глиняного посуду і в українців. На мою думку, факт нечисельності описів глиняного посуду в побуті в дослідженнях Хведора Вовка може свідчити про те, що дослідник в першу чергу цікавився і, відповідно, «помічав» особливості побуту українців, яких, варто відзначити, вистачало. А використання глиняного посуду під час приготування та подачі до столу страв було буденною, звичайною, тому й непомітною частиною життєдіяльності. Але окремі дії з посудом, приміром, з діжею, тарілкою у весільному обряді все ж зафіксовано вченим. Окрім того, глиняний посуд у повсякденні перебував не «на виду». Частина його знаходилася з готовими стравами в печі; помитий він сушився у припічку, чи на тину, на даний момент не використовуваний, був захований.
Хоча автор «Шлюбного ритуалу та обрядів на Україні» зазначив, що у праці міг дати лише загальну картину типового українського весілля, але все ж описуючи весільні обрядодії, помічає такі «подробиці» як глиняний посуд: миску, кухлик, глечик, діжу, тарілку, а також певні дії з ними.
16.01.2012 року
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Yes you tаlent :)
ВідповістиВидалитиStop by my homepage :: webpage