Михайло Різник працював у себе в хаті. Для висушування виробів у дворі було побудовано довгий сарай. Мав горно та хуру, на якій возив продавати власні вироби на ярмарок у Полтаву. Окрім гончарювання займався вигодовуванням лошат на продаж. У 1932 році, під час голодомору, як заможного ремісника, його було «розкуркулено». Похований Михайло Різник на Боцьвівському кладовищі (сучасні опішнянські вулиці Богдана Хмельницького та Ватутіна), разом з братом, також гончарем-цегельником Пилипом Різником, який помер під час голодомору 1932–1933 рр. Будинки братів було побудовано на одному подвір’ї. Родину та нащадків Різників й досі по-вуличному прозивають «Гусаками». Це прізвисько «заробив» колись батько Михайла та Пилипа – Степан Різник.
Федосій Михайлович Різник (лютий 1899-1900-лютий 1944), був гончарем-посудником та пічником. За спогадами його дочки Євдокії він «був шальним, бідовим, дуже грамотним чоловіком». Виготовляв різноманітний простий та полив’яний посуд. Федосій Різник – автор двохкамерного круглого горна на першому цеху заводу «Художній керамік» (1934). Працював у гончарній артілі «Художній керамік», одночасно гончарював вдома. Вироби продавав у Полтаві. 22 грудня 1944 року загинув в Угорщині. Дружина Параска Федорівна Різник (дів. Шкурпела), щоб прогодувати дітей, робила свистуни та возила їх продавати чи міняти на харчі в голодні повоєнні роки навіть у Білорусію.
Їх дочка Євдокія Феодосівна Різник (у заміжжі Варвинська) (11.08.1936 р.н.) все життя працювала на заводі «Художній керамік» (1951– 1992).
Нині справу діда-прадіда продовжує її син, Микола Петрович Варвинський, який мешкає на місці колишньої садиби братів Різників. Як виявилося під час будівельних робіт, на цьому подвір’ї в його сучасних межах, в різні часи було побудовано п’ять гончарних горнів. Микола Варвинський зберігає також глиняне тавро прадіда Михайла Різника.
Фото з родинного архіву
Фото з родинного архіву
Немає коментарів:
Дописати коментар