вівторок, 22 листопада 2011 р.

Гончарство Київщини / Pottery Kyiv

Славетні ДИБИНЦІ   
        Гончарний промисел в с. Дибинці, що на  Київщині, має давні традиції. Виник він на основі великих покладів високоякісної гончарської глини, а також малоземелля селян. Є підстави гадати, що десь у середині ХVІІІ ст. гончарний прмисел у с. Дибинці досяг значного розвитку. Про це свідчить, зокрема, той факт, що вже у 1745 році там існувало цехове об’єднання гончарів, до якого входили і майстри навколишніх сіл. У кінці ХІХ на початку ХХ століття вироби дибинських  гончарів користувалися великою популярністю. Вони різко відрізнялися від виробів  інших місцевостей своєю різноманітністю і досконалістю. Дибинський  посуд добре випалювався, його розмальовували різнокольоровими фарбами.
   За даними Іонова Н.Ф., у 1912 році в Дибинцях з 475 дворів гончарством займалися 232. Одним з кращим майстрів того часу був Каленик Масюк, який у 1908 році організував у цьому селі гончарську артіль. Вироби Масюка відзначалися насамперед надзвичайною різноманітністю і багатством форм, завжди тісно пов’язаних з традиціями українського народного гончарства. 
      Заняття гончарством у Дибинцях продовжувалося і в радянський час, а на початку 30-років ХХ ст. тут була організована школа ФЗН “Керамік ”, яка проіснувала недовго, але залишила помітний слід у дибинській кераміці. Завдяки тісному творчому контактові з подібною щколою в с. Опішне, Полтавська області, вироби дибинських майстрів збагачувалися новими формами, орнаментальними мотивами, характерними для колоритних рослинних розписів опішненських майстрів.
   Майстри Масюк К., Колесниченко І.,  1960-х років – Гарнага Г.Д. (з діда-прадіда сім’я займалася гончарством).
   Виготовлення керамічних димарів, або виводів – своєрідне, цікаве явище в практиці дибинських гончарів. Вогнетривкі, надзвичайно зручні в будівництві і користуванні.  У 1960 роках пожвавлення виготовлення димарів.
   Димарі бувають 2-х видів: круглі, циліндричної форми, і гранчасті, квадратні. Круглі виготовляються на гончарному крузі, квадратні – ручним способом. Біля верхнього отвору димарі мають виступи у вигляді карниза. Та частина, що виступає над покрівлею, оздоблюється ліпними орнаментальними прикрасами : хвилястими або зубчастими стьожками, що оббігають навколо, утворюючи своєрідні обручі, з попарно розміщеними з чотирьох  боків листками або розетками.
Високою декоративністю відзначаються завершення димарів. Найчастіше це буває конусовидна накривка з прорізами для диму, що має вигляд вишуканої декоративної корони. Вершок корони прикрашується кулевидним або шпилястим виступом. Чудове враження справляють димарі, які мають ліпні фігурки птахів-голубів або півників, іноді значних розмірів, які часто заміняють виступи. Розраховані на те, щоб на них дивитися знизу, такі фігурки вимальовуються на тлі неба виразним красивим силуетом. Димарів не розщмальовують, їх лише добре покривають лискучою поливою цеглястого, а іноді зеленкуватого кольору. Виготовленням  добротних, гарно оздоблених виводів славляться майстри В.П.Коваленко, О.Д.Проценко, М.Ф.Гаращенко. Традиції дибинської художньої кераміки створені поколіннями талановитих майстрів, займають важливе місце в українському традиційному гончарстві.
Іван Васильович Масюк, батько – Василь Каленикович Масюк, дід – Каленик Вакулович Масюк. 

2 коментарі:

  1. http://www.facebook.com/photo.php?fbid=152149724902518&set=a.152145278236296.30988.100003224741192&type=3&theater

    ВідповістиВидалити
  2. Елена, большое спасибо за статью!
    Очень приятно, что троворчество пра-прадеда не забыто. К сожалению, мой дед, Масюк И.В., был последним в роду, кто мог в кусок глины вдохнуть жизнь.

    Искренне желаю Вам успехов в творчестве!

    ВідповістиВидалити