четверг, 3 ноября 2011 г.

"Консервація" народного побуту минулих століть

 «Красне письменство» піднімає завісу минулого 

Класична українська література містить важливу інформацію для сучасних наукових студій. Згадки про використання глиняного посуду в культурі харчування українців містяться в багатьох літературних працях. А ось у найвизначніших гумористично-сатиричних творах класиків українського «красного письменства» козацької доби – поемі Івана Котляревського «Енеїда» (1798) та повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» (1833 р.). із документальною точністю описано окремі сюжети панського побуту з використанням глиняного посуду, які письменники спостерігали в реальному житті: бенкети, застілля, на яких подавали різноманітні страви й напої, а також згадано містичні епізоди – відьомські чаклування. Григорій Квітка-Основ’яненко також описав внутрішнє оздоблення тогочасних хат. Тому саме на них і звернула сьогодні свою увагу.
В «Енеїді» фігурують глиняні «горщики», «макітри», «миски» й «носатки». Окрім них подано назви посуду, який міг бути виготовленим з інших матеріалів (скла, дерева чи металу): «баклага», «банька», «барило», «кухоль», «тарілка», «чарка». Автор «Конотопської відьми» згадав глиняні «горщик» («горщок»), «миску», «носатку», «глек», «кухлик» («кухличок»), «водянчик», «глечик», «дійничку», «тарілку».
Горщик (горщок, горщечок, горшок) – найпоширеніший глиняний посуд в домашньому господарстві. В «Енеїді» згадано, що в ньому готували страву, тобто використовували за основним призначенням: «Як стали роздувать пильніше, Горщок той дужче клекотав». Також його згадано як посудину, в якій варили чарівне зілля: «І зараз в горщечок наклала Відьомських разних-всяких трав». Для закривання посудин використовували глиняні покришки. В поемі написано, що горщик накрили «черепком»: «Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар». В одній із загадок також згадується «черепочок» у значенні «покришка».
У «Конотопській відьмі» способи використання горщиків описано детальніше: «тут наша панночка і заходилась поратись і к сватанню прибиратись: хату миє, столи, лавки, мисники змива, птицю патра, локшину крише, горшки наставля, рушники налагоджує… так, що всі наньмички аж позасапувались від такого порання». Найдетальніше автор описав використання горщиків у магічній практиці. Зокрема, конотопська відьма Явдоха Зубиха для приготування зілля використовувала кашник (горщик для приготування густої страви (каші), що мав об’єм, здебільшого, 1-4 літри): «От як принесла, та й настановила кашник з водою; а бабуся достала з за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу та усього по пучечці всипала в кашник та й пристановила до вогню…», «а затим і горщок з зіллям став закипати. Бабуся, гукнувши на Йосиповну, щоб нічого не жахалась, узяла другу частку сліду Уласовичевого та й всипала у кип’ячий горщик і стала мішати, а сама аж у піч мов улізла, та що є духу і кричить…», «Вп’ять вража баба стала горщик мішати і вп’ять кричить у комин тії ж речі…». «Превеликий» (за висловом Григорія Квітки-Основ’яненка) горщик (напевно, золінник – найбільший горщик, який використовувався для кип’ятіння води, прання білизни, купання дітей, тримання солонини й води, приготування страв на «оказію») відьма використала як вмістилище для хмар: «Де то вже нема! – обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликий горщик, ганчіркою зав’язаний. – Ось де я була; отсе доставала горщик з хмарами, що було заховала їх на тридев’ять рік». У магічних діях відьма використала також покришку: «…а сама достала у покришку жару і положила туди кусок страсної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску під свячення …».
Миски і тарілки у козацьку добу були і лишилися досі основною ємністю в якій тримали, подавали страви до столу і з яких споживали її. В «Енеїді» написано, що: «Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок». В іншому місці тексту наголошено, що миски були полив’яними. Полив’яні миски були порівняно дорогими, тому ними користувалися переважно на святкових обідах: «Тут їли розниї потрави, І все з полив'яних мисок». Окрім мисок, переважно глибоких, в домашньому господарстві використовували тарілки. У виданні «Енеїди» 1798 року подано давню назву тарілки – «талірка»: «І бубликів за шаг в талірку». У тексті поеми описано черговість подавання до столу: спочатку поставили на стіл міцні напої, а потім столові прибори: «Пивце, винце, медок, горілка, Рушник, ніж, ложка і тарілка». Уточнено і зазначено, що страву подали з нових кленових тарілок, оскільки обід був святковим: «І самі гарниї приправи З нових кленових тарілок». Як вираз пошанування до кого-небудь і нині використовується хліб і сіль. І в «Енеїді», хліб підносили на тарілці: «Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку», «Поставила тарілку з хлібом».
У «Конотопській відьмі» миски і тарілки згадано побіжно: «писар сидів сидів, мовчав мовчав, далі за ложку, та у ту ж миску… та й почав, як він каже, сокрушати перш борщ гарячий з усякою, мілкою рибкою, та пшоняну кашу до олії, далі захолоджуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі, та більш і нічого», «на столі недоїдено вареники, і дві ложки, і дві тарілки, і носатка, вже порожня, і дулівки катма!..».
Оскільки в обох творах описано багато застіль, закономірно, що найчастіше в них згадується посуд для подавання і споживання напоїв, переважно алкогольних. Для набирання і пиття напоїв використовували глиняні кухлі. Іван Котляревський використав два варіанти назви цього посуду: «кухоль», «кухлик». Запиваючи обід, з кухлика пили брагу (давній міцний напій українців): «Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли»; сирівець (хлібний квас – традиційний прохолодний напій, на його основі готували перші страви) – Еней не міг прийти до тями після вчорашнього бенкету, доки: « ... кухля сирівцю не втер». Григорій Квітка-Основ’яненко кухоль називає «кухлик», «кухличок»: «дівко! а вточи лиш слив’янки! – то ми по кухличку, по другому вип’ємо», «та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком». Але іноді напої пили з носаток. Це було зручно робити, адже ці посудини мали носики для зливання. Про використання цих посудин найбільше згадок у «Конотопській відьмі». Зокрема, сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряка, не соромлячись обідати в конотопського пана сотника Микити Уласовича Забрьохи: «схопив носатку та, не наливаючи у карватку, так з неї усю дулівку і вицідив». Та й сам сотник «з журби цілісіньку ніч смоктав носатку, а Пазька, наньмичка його, знай доливала». Носатки й глеки були основними посудинами для подачі алкогольних напоїв до столу: «вицідили вони самотужки глек слив’янки, а далі і тернівки покуштували чи трохи», «Пазька внесла обідати і повну носатку дулівки», «…поївши добре вареників та карасів, у сметані жарених, та запивши сколотинами (бо се вже діялось після Петра), витягли самотужки по носатці тернівки, а вишнівкою на дорогу запили». Фігурує носатка і в «Енеїді»: «Еней оставив із носатку Було горілки про запас».
Для споживання міцніших напоїв використовували чарки. Слова «чарка», «чарочка» в тексті «Енеїди» згадується часто. Чаркою якого-небудь напою частували гостей: «Сивухи чарочку налив». Сивуха – низькосортна горілка. «Жінок, куди хто знав, повівши, Давай по чарці з ними пить». На бенкеті чарка передавалася один-одному на знак дружби: «За сим тут началось гуляння, І чарочка пішла кругом»!.
В «Енеїді» згадано про те, що в розпалі застілля чи після нього, посуд розбивали, переважно порожній. В епізоді, наведеному нижче, перераховано деякі види глиняного посуду, які використовувалися для зберігання, транспортування напоїв, згаданих у «Енеїді»: «Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки». Побитий посуд у даному випадку символізує закінчення обіду. У розпалі бійки: «Лакей тарілками шпурляв». Для того, щоб припинити застілля Ірися: «Пляшки і чарочки побила». Згадано в тексті поеми і про те, що розбили не порожній посуд, а повний: «Дидона кріпко заюрила, Горщок з вареною розбила». Отже, варену (варенуха, варьоха) – давній напій українців, яка вважалася святковим хмільним напоєм, подали до святкового столу в горщику, в якому її було приготовано. У ХІХ столітті для подавання до столу вареної використовували й спеціальний посуд, зокрема глечик для вареної, який використовувався для розливання хмільних напоїв під час родинних та календарних обрядів.
Для зберігання та транспортування спиртних напоїв в «Енеїді» згадано баклаги, які в тексті названо «боклаги»: «І ті, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять». Гарячий – це «сбитень» – пояснює Іван Котляревський, солодкий медовий напій зі спеціями, який споживали гарячим.
Глиняне барило призначене для тримання в польових умовах води, вдома в них зберігали міцні напої (горілку, варенуху). Але в «Енеїді» згадано барило, яке використано для зберігання грошей: «Барильце з срібними рублями». У даному випадку барильце очевидно не глиняне, а виготовлене з іншого матеріалу, оскільки в глиняному непрактично зберігати і перевозити монети. Зазначено, що в барильці були «срібні рублі» – це великі за розміром монети. В кінці ХVІІІ століття їх діаметр був близько 4 см. Тому вкинути чи витягти такі монети в глиняне барильце, яке має вузьке горло неможливо. Звичай зберігати гроші в дерев’яних барилах був широко розповсюдженим у середовищі українських козаків ХVІІІ століття.
Кілька разів у «Конотопській відьмі» згадується посуд, призначений для тримання і споживання води – «водянчик». Зокрема, у фразі: «він за один ковток чималий водянчик так і висушив…». Ймовірно, це діалектна назва, «водяного глечика» – тикви. Посудину для молока – глечик згадано побіжно «прийшли з поля і корови, і овечата; от їх тут ... доють, і молоко в глечики зливають». Водянчик згадано також у магічних діях відьми: «От як коржик спікся, вона й дала його з’їсти Олені за три рази, запиваючи з водянчика водою, що нашептала бабуся». Окрім того, відьма використовувала кухлик: «далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині…», дійниці (ринки для доїння корів): «доставши аж п’ять дійничок, погасила каганець і пішла з хати доїти, кого їй треба було», тарілочку: «відьма, узяла жаб’ячої сметани та кобилячого сиру, головок від тарані і, поскладавши на тарілочку, поставила перед свого котуся».
В «Енеїді» назви глиняного посуду вжито і в переносному значенні (як частини людського тіла) для підсилення образності і кумедності опису. Барило: «І ввесь обдувся, як барило». Макітра – згадано в значенні «голова»: «І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч». Банька – в значенні «очі»: «То очі вип’яла, як баньки»; «На нього всі баньки п’ялили».
Цікавою є згадка в «Енеїді» про використання глиняної кахлі в якості посудини, в якій було приготовано та подано до столу м’ясний паштет: «І в кахлях понесли пашкети». Кахлі не були повсюдно використовувані в побуті для приготування страв. За відсутності спеціальних форм для приготування паштету, українські заможні селяни використовували кахлі. Іван Котляревський зазначив, що «кахоль – изразец печной».
За твором Квітки-Основ’яненка можна уявити місце розташування посуду в інтер’єрі хати. Про це свідчить сюжет щодо розглядин конотопською відьмою свого добра: «Ходить по хаті, ходить та й погляда на свої глечики, горщики, кухлики, де з усякого звіра і з усякої гадини є молоко, що вона з них понадоювала, перевертаючись до кожної матки усе різно, щоб не жахались і давались доїтись. А усі тії глечики, горщики, водянчики, кухлики стояли деяке на полиці, інше на миснику, було й на припічку, було й на самій печі; яке вже поставлене на сметану, а яке ще стояло під лавкою та край помийниці». Мисник – шафа для зберігання посуду – згадується і в інших сюжетах: «нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику…» та «…дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що, знаю, в неї на мисниках та на полиці».
Порівнюючи наведені Іваном Котляревським і Григорієм Квіткою-Основ’яненком відомості із зафіксованими науковцями, переконуємося про їхню достовірність і точність. До речі, асортимент виробів і способи їхнього використання в «Енеїді» і «Конотопській відьмі» подібні, але взаємодоповнюючі.
Таким чином, видатні пам’ятки української літератури «Енеїда» й «Конотопська відьма», за відсутності тогочасних наукових студій про використання глиняного посуду в побуті населення України, є важливим джерелом для етнологічних і керамологічних досліджень. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ’яненко «законсервували» елементи життя народу козаків Лівобережної України кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ століття. У тому числі, описавши способи використання майже всіх різновидів глиняного посуду, які побутували на той час у побуті й магічній практиці. Описано значну кількість видів глиняного посуду із зазначенням страв, які з них вживали, з чого і які напої пили, в чому готували, зберігали харчові продукти. Ці згадки свідчать про те, що в описаний у згаданих творах час побутував асортимент глиняного посуду, що і в наступні ХІХ та на початку ХХ століттях, подібним було і його призначення. Відповідно, описуючи глиняний посуд та культуру харчування кінця доби козаччини, можна проводити аналогії, використовуючи етнографічні матеріали ХХ століття.

1 комментарий:

  1. Мабудь всі проходили в школі колись ці тврои, але я ніколи не звертала увагу на ці деталі. А й справді, в цих "деталях" і прихована історія нашого побуту... Дякую, Олена!

    ОтветитьУдалить