середу, 29 червня 2011 р.

Про глиняний посуд у побуті

Опішнянський глиняний посуд у сучасній культурі харчування: точка зору його виробників
Опішнянський осередок народної творчості найбільш відомий майстрами-гончарями. До сьогодні, з-поміж інших видів продукції, вони виготовляють традиційний глиняний посуд для приготування, подачі до столу та зберігання страв і напоїв. Він розповсюджується, а значить і використовується  переважно за межами Опішного. Основним способом його збуту є продаж самими гончарями-виробниками, які тісно «співрацюючи» із споживачем, знають потреби використання глиняного посуду за прямим його призначенням. Зрозуміло, що думка самих споживачів є надзвичайно цікавою і важливою, але дане дослідження здійснено з метою вивчення побутування опішнянського глиняного посуду в сучасній культурі харчування саме через досвід поширення його гончарями-виробниками. Досі тема пропонованої вашій увазі доповіді не була предметом спеціальних наукових досліджень. У світлі сучасних тенденцій розвою інтересу до національної культури, у тому числі матеріальної, зафіксований мною інформаційний масив видається актуальним для сьогодення.
Для збору необхідної інформації було складено запитальник із таких запитань:
1. Який посуд купують?
2. Який вид посуду користується найбільшим попитом?
3. Контингент покупців?
4. Для чого купують посуд?
5. Як вибирають?
6. Ціни на глиняний посуд?
7. Чи запитують покупці про різновиди посуду?
8. Чи скаржаться на якість глиняного посуду?
9. Чи питають про те, що і як готували в тому чи іншому виді посуду?
10.Чому у вас саме такий асортимент посуду?
11. Від чого залежить розмір виготовлюваного вами посуду?
12. Чи змінюється асортимент продукції впродовж року і під впливом чого?
13. Які вироби власного виробництва використовуєте в побуті?
З цими запитаннями я звернулася до опішнянських гончарів, які виготовляють глиняного посуду найбільше: Миколи Варвинського, Олександра Шкурпели, Сергія Островного, Людмили Островної, Дмитра Громового, Любові Громової, Миколи Пошивайла, Тетяни Діденко, Олени Мороховець, Наталі Городничої. А також до керівника місцевого підприємства «Гончарний круг» Михайла Задорожного, який безпосередньо бере участь у реалізації гончарної продукції. Опішнянські гончарі виготовляють глиняний посуд переважно для немісцевих мешканців. Виявилося, що вони цікавляться і купують такі види посуду: миски різних розмірів, глечики, супники, ковбасники, горщики для печені, тикви, кухлі. Найбільшим попитом користується миска, глечик та посуд для приготування рідких і густих страв у духовці. Олександр Шкурпела примітив, що найбільше ідуть миски місткістю 700 грамів, і пояснив: «така психологія в українця, беруть, щоб побільше, хоч виїсти вміст такої миски неможливо, сам пробував».
Контингент покупців складається переважно з українців, громадяни іноземного походження рідко купують глиняний посуд у опішнян. Покупці як чоловіки так і жінки. За спостереженням гончарів, переважно міські жителі частіше питають. Сільські жителі скоріше придбають посуд більших розмірів, приміром глечики. Михайло Задорожний поділився спостереженнями: «на Сорочинському ярмарку чоловіки купують, не торгуючись».
Покупці купують посуд для побутового використання. Деякі гончарі усвідомлюють, що не маючи відповідного сертифікату для підтвердження не шкідливості для організму людини глини, з якої виготовляють свій посуд, не можуть виготовляти утилітарні вироби, але перекупників, які оптом скуповують їх, це абсолютно не хвилює. Гончарі поділилися, що покупцеві треба пояснити, що цей посуд можна використовувати для приготування і подачі страв.
За словами Любові Громової: «зараз люди вибирають по всьому, люблять гарну, якісну, охайну посуду». «Ті, кому потрібно, вибирають по якості», – підтвердив Олександр Шкурпела.
За моїми власними спостереженнями і за словами опитаних гончарів, ціни на пропонований посуд доступні. Коли купувати вироби безпосередньо в гончаря, то ціни нижчі, коли цей посуд перепродують, його ціна зростає вдвічі-тричі.
Сучасні покупці, насамперед, і особливо міські жителі, а значить, споживачі, оглядаючи глиняний посуд, цікавляться для чого, приміром, використовують глечик? Олександр Шкурпела пригадав випадок, що один із покупців хотів придбати тикву молока. Людмила Островна примітила, що часто запитують для чого і як використовують «ковбасники» і чи можна їх використовувати якось інакше. Часто покупці запитують про те, чи можна опішнянський глиняний посуд ставити в духовку, питають, що сьогодні можна використовувати в повсякденному вжитку. За спостереженнями гончарів, найчастіше доводиться пояснювати приміром про те, що горщик призначений для приготування борщу, а глечик можна використовувати для тримання і подачі до столу молока, компоту, киселю та інше.
Стосовно скарг споживачів на якість глиняного посуду, що був у використанні, вдалося з’ясувати, що іноді самим гончарям доводиться вислуховувати покупців стосовно їх власного досвіду використання посуду, який переважно негативний. Жаліються, що посуд тріскається, в духовці лопається, самі ж покупці дають відповідь собі самим, що невміло користувалися ним. Зокрема Олександр Шкурпела похвалився: «самі опішняни приходили до мене купити мого горщика для приготування печені, бо горщик слов’янського виробництва лопнув у процесі приготування в ньому печені». Любов Громова зауважила, що покупці дуже прискіпливо допитуються чи пропускає посуд вологу. «Ми беремо якістю ,слідкуємо, щоб посуд не побілів, вапно не проявилося, бо це брак». Зафіксовано дуже прикрі випадки, коли покупці, скаржачись, на якість купленого на базарі посуду, повідомили, що окрім того, що від неправильного користування (її поставили на відкритий вогонь), лопнула глиняна турка, а під час використання глиняного посуду, купленого в Опішні, потекла кальовка. Це означає, що технологія виготовлення порушена, що дійсно може призвести до шкідливого впливу посуду на здоров’я.
Гончарі помічають, що досить часто покупці питають способи і навіть рецепти приготування страв у тому чи іншому посуді; цікавляться чи можна цей посуд ставити в холодильник, в мікрохвильову піч. Від цього, до речі, залежать і розміри посуду. Гончарі підлаштовуються під попит споживача, і цим можна пояснити, приміром, чому глечики Дмитра Громового, переважно літрові, часто без ручки – щоб зручно було використовувати його навіть у малогабаритній квартирі.
Відносно вже майже усталеного, сформованого в кожного гончаря асортименту посуду, можу висловити такі думки: опішнянські гончарі виготовляють переважно традиційний для Опішного асортимент глиняного посуду, що сформувався на базі і під впливом колишньої так званої «заводської традиції». Від того, що всі сучасні гончарі-посудники, всі без виключення, причетні до діяльності колишнього місцевого заводу «Художній керамік», залежать і більш-менш стандартні розміри, які сформувалися історично. Олена Мороховець зазначила: «якщо роблю глечик, прощитую, для чого розрахований, в середньому до трьох літрів супники роблю, щоб умістить 12 порцій, для кави розраховую на 6 чашечок і щоб трішки зверху».
Традиційно, і донині є хоч і не дуже помітні, сезонні зміни в асортименті виготовлюваного опішнянськими гончарями глиняного посуду. Зокрема, напередодні великодня, Сергієві Островному замовляють макітри для вчинення тіста. Це один із дорогих видів посуду, тому в наявності не завжди є. Окрім того Сергієві Островному нині замовляють тарілки, в яких несуть до церкви для освячення  паску і крашанки. Ці тарілки викликають аналогії з бубнівськими мисками «на принос», описаними керамологом Людмилою Шульгіною. Великодним посудом, який спеціально виготовляли у відомому гончарному осередку Поділля – Бубнівці були «пейсахові тарілки». Вони «бувають не дуже великі, плиткі і мають брижастий край, розписують їх скромніше від звичайних мисок» [Шульгіна, С.152]. Саме брижасті краї виділяють ці миски від звичайних. Назва походить від назви єврейського свята Великодня – Песах. Звісно, що в період передвеликодневої підготовки гончарі виготовлять форми для випікання паски – пастівники, тазіки для пасок. Микола Варвинський теж намагається активно попрацювати над створенням макітер для вчинення тіста і для розтирання маку. Пасківників не робить. Олександр Шкурпела зазначив: «під паску добре ідуть в Луцьк тазіки для пасок, а під Різдво – наминачки для маку». Громові висловились консервативно: у нас асортимент стандартний впродовж року, «все відпрацьовано годами, нас по формі впізнають».
Відповідь на останнє запитання з мого запитальника про використання глиняного посуду власного виробництва для мене було прогнозованим. В родині Островних користуються мисками, кухлями для чаю і молока і окремо для кави пригощати гостей, ковбасником, гусятницею, в якій часто печуть птицю, а також є глек для сметани та маслянична для масла. Родина Варвинських споживає галушки з супником, печенею з двохлітрового горщика на всю родину, діти їдять з мисок, є глечик для компоту. Родина Шкурпелів не може обійтися без глиняної хлібниці (де зберігається хліб). Громові використовують свої сільнички, а також глечики для води і компоту. Воду носять на город. Олена Мороховець не може обійтися без глиняної макітри для вчинення тіста і макітри-заминачки для маку. А також використовує тазіки для пасок. Михайло Задорожний не відмовляється від м’яса, поданого в супниці та вареників з вареничниці.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що українці продовжують користуватися глиняним посудом, тому опішнянські гончарі досі його виготовляють, намагаючись «прислухатися» до вимог сучасного споживача. Цим можна пояснити і той факт, що асортимент глиняного посуду розширюється. У сучасній культурі харчування в ньому готують, подають та зберігають страви і напої. Опитування опішнянських гончарів показало, що споживачі купують широкий асортимент виробів, цікавляться традиційними їх видами. Для більш об’єктивної характеристики даної теми необхідно провести масштабні опитування людей, що купують і користуються опішнянським глиняним посудом.

1 коментар:

  1. Дякую,цікаво. Напишіть як потрібно обирати посуд, і чому деякий кришиться (макітра)

    ВідповістиВидалити