Анотація: Вперше проаналізовано кілька глиняних виробів, виготовлених в опішнянських гончарних навчальних закладах із елементами станкового малярства. Зроблено висновок про те, що саме ці заклади були провідниками нових ідей у опішнянське гончарство, основними упроваджувачами яких були художники, викладачі та учні цих гончарних шкіл. Зроблено спробу точніше атрибутувати виявлені вироби. Наголошено, що станкове малярство не було традиційним для опішнянського гончарства.
Ключові слова: малярство, Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1933), Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941), опішнянське гончарство, глиняні вироби.
Впродовж ХХ століття гончарство Опішного активно реагувало на новації в суспільному та мистецькому житті. Знаковим періодом для нього стали 1926 – кінець 1930-х років, коли утворилися гончарні артілі, які пізніше трансформувалися в заводи, діяли Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1933) [10] та Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941) [11]. Саме ці гончарні навчальні заклади були провідниками впровадження новинок у технологічний процес опішнянського гончарного виробництва.
Однією з новацій зазначеного періоду є застосування елементів станкового малярства під час декорування посуду. Подібні процеси відбувалися і в інших видах українського народного мистецтва (зокрема, килимарстві та різьбярстві) й були пов’язані із загальнодержавною ідеологією. Про необхідність створення «нового радянського орнаменту» неодноразово наголошувалося в тогочасній пресі [4, С.46-47]. За визначенням доктора мистецтвознавства Михайла Селівачова тогочасна «панівна вульгарно-позитивістська ідеологія зумовлювала «підтягування» орнаментально-умовного народного декоративного мистецтва до рівня реалістично-зображувального станкового». На думку дослідника це здійснювалося шляхом послаблення ролі орнаменту, який вважали історичним надбанням, придатним «для обрамовування загальнозрозумілих фігуративних композицій, нав’язуваних тодішньому «соціалістичному народному мистецтву»» [5, С.19].
Глиняні вироби з елементами станкового малярства в науковій літературі досі не аналізувалися. Лише мистецтвознавець Борис Бутник-Сіверський, опрацювавши підбірку фотографій виробів викладачів та учнів Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1927–1933), високо оцінив їх, відзначивши, що вироби виготовлені в стилі опішнянських народних традицій з використанням модерних елементів у декорі. На частині з них намальовано портрети та пейзажі. На жаль, на ілюстраціях таких виробів немає [1, С.81-85]. Мистецтвознавець Євдокія Дмитрієва в книзі «Мистецтво Опішні» (1953 р.) подала фотографію вази із зображенням постатей червоноармійців на конях, але в тексті про такі зображення не згадується [2, С.35, Мал. 16].
Метою даного дослідження є введення до наукового обігу та аналіз глиняних виробів з елементами станкового малярства, виготовлених викладачами та учнями опішнянських гончарних шкіл.
Початок впровадження елементів станкового малярства в опішнянське гончарство поклав учитель малювання Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924) та Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1926), Опішнянської керамічної промислової школи (1925–1933) іконописець та живописець Петро Кононенко, випускник Строганівського училища технічного малювання [10]. Борис Бутник-Сіверський зазначив, що саме Петро Кононенко є автором портретів та пейзажів на глиняних виробах цієї школи [1, С.81-85]. Художник продовжував працювати в цьому напрямку і в 1930-х роках, про що свідчать тогочасні фотографії. На них зображено Петра Кононенка за роботою та на фоні глиняних виробів із пейзажами та портретами відомого українського поета Тараса Шевченка [9].
Найдавніший з відомих автору атрибутованих опішнянських глиняних виробів із живописним зображенням зберігається у фондах Музею українського народного декоративного мистецтва. Це ваза, виготовлена Біликом (котрий це з Біликів, ще не з’ясовано) в грудні 1926 року в Опішнянській керамічній кустарно-промисловій школі (1925–1926) (про що свідчить напис на дні). Окрім мальованого орнаменту на лицевій стороні вази в сіро-синіх барвах зображено російського поета Олександра Пушкіна на весь зріст. Вгорі підпис – «О.С.Пушкин». Акцентую увагу на тому, що портрет обрамлений смугою рослинного орнаменту, намальованого коричневим, червоним, синім та зеленим ангобами. Ваза вкрита світлим ангобом, прозорою поливою.
У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному зберігається глиняний плесканець. На лицевій стороні виробу зображено морський пейзаж, на протилежній – стилізований квітковий букет, обрамлений смугою рослинного орнаменту. На жаль, виріб не підписано, але подібність декору, кольору ангобів, поливи, «учнівськість» виготовлення та декорування, дає підставу стверджувати, що це може бути один з ранніх виробів учнів Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1927), тобто виготовлений в другій половині 1920-х років.
Автору відомий ще один виріб – глиняна таріль, яка експонується в Меморіальному музеї Григорія Сковороди (м. Переяслав-Хмельницький). Під нею підпис: «Опішнянський кераміко-художній завод. М.Різник. 1926 р.». Оскільки «Опішнянського кераміко-художнього заводу» в 1926 році Опішному не існувало, на мою думку, мова йдеться про гончарну майстерню, яка працювала в той час при Опішнянській керамічній кустарно-промисловій школі (1925–1926) [11]. Підтвердженням цьому є подібність декору виробу до описаних вище. На дзеркалі тарелі в стилі народного примітиву зображено хату, дерево, ставок із плаваючими на ньому качками, постаті хлопця та дівчини, які йдуть із книжками в руці. На мою думку, малюнок є до певної міри агітаційним, оскільки з’явився в період «лікнепу». Зважаючи на те, що подібних зображень на опішнянській кераміці більше не відомо, можна зробити висновок про те, що керівництво гончарних навчальних закладів та, пізніше, гончарних підприємств Опішного, обрало шлях копіювання творів академічного живопису.
Пейзажі та портрет Тараса Шевченка зображено на куманцях та вазах виготовлених викладачами та учнями Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933) з нагоди випуску 1929 року [8], які проаналізував Борис Бутник-Сіверський. Таких виробів 5 (2,6 % від кількості ).
У другій половині 1930-х років елементи станкового малярства продовжують з’являтися на дипломних роботах учнів Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941). Збереглася дипломна робота перших випускників школи – ваза, виготовлена Іваном Багрієм та Трохимом Демченком (про що свідчить підпис на дні «Опішня Керамшкола Демченко І.Багрій») в 1937 році (рік випуску цих учнів) й присвячено 100-річчю від дати смерті відомого російського поета Олександра Пушкіна. Поверхню вази покрито коричневим ангобом. На одному боці вази наліплено барельєфне зображення портрета поета. Під ним підпис «Пушкін». Над ним – барельєфні зображення грон винограду і розгорнутої книжки. З другого боку – малюнок «Пушкін в Гурзуфі», про що свідчить відповідний підпис. У сіро-синіх тонах зображено силует поета, який лежить на камені біля моря і дивиться в далину.
З 1930-х років на глиняних виробах під впливом радянської ідеології почали зустрічатися зображення червоноармійців. Зокрема, випускники 1939 року Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) Оксана Бабич та Олександр Ширай виготовили вазу, на якій було зображено, за свідченням випускниці цієї ж школи Мотрони Назарчук: «червоноармійці на конях їдуть, кругом пейзаж український, орнамент вузенький» [5]. На мою думку, саме цю вазу вміщено в монографії Євдокії Дмитрієвої «Мистецтво Опішні» [2, С.35, Мал. 16]. Підпис до неї такого змісту: «Тематичний розпис «Червона кіннота» Автори Ширяй та Бабич». Зовні вона полита темним (на мою думку, коричневим) ангобом. На тулубі вази намальовано двох червоноармійців, що їдуть на білих конях попід лісом. На задньому плані помітні інші вершники. Малюнок в контурі вузької смуги рослинного орнаменту. До речі, тарелі із зображеннями червоноармійців на конях зберігаються у фондах Полтавського краєзнавчого музею, експонуються в Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів у Опішному та інших музеях України.
З 1930-х років елементи станкового малярства для декору глиняних виробів використовував учень Петра Кононенка, випускних 1937 року Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1935–1941) Терентій Наливайко. Відомий опішнянський гончар Василь Омеляненко згадував, що Терентій Наливайко малював пейзажі на глиняних виробах, переважно вазах, до виходу на пенсію (до середини 1950-х років). Малював він продуктивно. Одного разу Василь Омеляненко бачив одночасно вісім виробів, які стояли а приміщенні для сушки. Окрім Терентія Наливайка ніхто так не малював, але його робота не заохочувалася керівництвом. Головний художник Трохим Демченко вважав, що малювати пейзажі на глиняних виробах недоречно. До Наливайка ставилися як до дивака, його вироби не виставлялися на виставках [7].
Масове використання елементів станкового малярства на глиняних виробах Опішного фактично припинилося наприкінці 1930-х років, що співпадає із закінченням роботи Петра Кононенка, але подібні до вище описаних вироби виготовлялися й пізніше. В книзі «Каталог: кераміка» Дніпропетровського державного історичного музею ім. Дмитра Яворницького, опублікованої в 1964 році зазначено: «майстри сучасної Опішні в своїх виробах відображають нашу чудову радянську дійсність. Декоративні предмети – блюда, вази тощо – часто прикрашають літаками, кремлівськими баштами, зірками, нерідко зустрічаються мотиви героїчного революційного минулого» [3, С.14]. Але про жоден такий виріб (окрім датованого 1930-м роком) у каталозі немає інформації.
На мою думку, основними причинами немасового використання елементів станкового живопису в опішнянському гончарстві є їх відірваність від народних традицій оздоблення глиняного посуду та складна техніка нанесення, що вимагало спеціальної художньої підготовки. На відміну від народного гончарства для їх нанесення використовували пензлик, для передачі світлотіні змішували ангоби.
Аналізуючи елементи станкового живопису на опішнянських гончарних виробах, можна зробити висновки:
– масове використання елементів станкового живопису спостерігається в період з 1926 до кінця 1930-х років;
– зображувалися пейзажі, портрети та сюжетні композиції;
– використання елементів станкового малярства не є традиційними для опішнянського гончарства, вони з’явилися під впливом радянської ідеології, провідником якої в Опішному були гончарні навчальні заклади;
– виконавцями пейзажів, портретів та інших зображень на глиняних виробах були художники, які працювали та навчалися у гончарних навчальних закладах Опішного.
1. Бутник-Сіверський Б. Українське радянське народне мистецтво / Бутник-Сіверський Б. / – К. : Наукова думка, 1966. – 224 с.
2. Дмитрієва Є.М. Мистецтво Опішні / Дмитрієва Є.М. / – К. : вид-во Академії архітектури Української РСР, 1952. – 60 с.
3. Каталог : кераміка. – Дніпропетровськ : Промінь, 1964. – 144 с.
4. Кучеренко. Нам потрібен новий орнамент // Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України / Кучеренко / – Х., 1929. – №4. – С.46-47.
5. Селівачов Михайло. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) / Селівачов Михайло / – К. : Редакція вісника «Ант», 2005. – 400 с.
6. Спогади Мотрони Назарчук, від 6.03.2003 // Польові матеріали Олени Щербань. Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина.
7. Спогади Василя Омеляненка, від 12.10.2007 // Польові матеріали Олени Щербань. Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина.
8. Фото гончарних виробів Опішненської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1932) // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.4. – Оп.3. – Од.зб.34
9. Фото художника-кераміста з Малих Будищ Петра Кононенка за роботою // Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. – Інв. № 685.
10. Щербань О.В. Історія діяльності Опішненського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924) / Щербань О.В. // Духовна культура як домінанта українського життєтворення: Зб. Матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К. : ДАКККіМ, 2005. – Ч.ІІ. – 344 с. – С.316-322.
11. Щербань Олена. Опішненська керамічна кустарно-промислова школа (1925–1932) / Щербань Олена // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 22. – К. : УНІСЕРВ, 2007. – 164 с. – С.131–137.
12. Щербань О. Опішненська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941) / Щербань О. // Український керамологічний журнал. – 2004. – №2-3 (12-13). – С.124–133.
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар