В «Енеїді» Івана Котляревського детально описано окремі сюжети побуту кінця ХVІІІ століття, зокрема бенкети, застілля, на яких подавали різноманітні страви і напої. Цікавими є зібрані й описані автром «Енеїди» відомості про призначення глиняного посуду, способи його використання, назви, асортимент. У тексті поеми фігурують такі його назви: «горщок», «макітра», «миска», «носатка». Окрім них подано назви посуду, який міг бути виготовлений з інших матеріалів, наприклад скла, дерева, металу, це: «боклага», «банька», «барило», «кухоль», «тарілка», «чарка».
Горщик – найпоширеніший глиняний посуд в домашньому господарстві. В «Енеїді» використано назву «горщок». Згадано, що в ньому готували страву, тобто використовували за основним його призначенням: «Як стали роздувать пильніше, Горщок той дужче клекотав,». Горщик згадано також як ритуальну посудину, в якій варили чарівне зілля: «І зараз в горщечок наклала Відьомських разних-всяких трав,». Для закривання посудин використовували глиняні покришки. В поемі написано, що горщик накрили «черепком»: «Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар,», вірогідно, черепок і є покришка. В одній із загадок також згадується “черепочок” у значенні “покришка”, під яким каша: круть-верть, під черепочком смерть.
Миски були і залишилися основною ємністю в якій тримали і подавали страву до столу. В “Енеїді” зазначено, що насипали страву та споживали її переважно з мисок і тарілок: «Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок;». В іншому місці тексту наголошено, що миски були полив’яними. Полив’яні миски були порівняно дорогими, тому ними користувалися переважно на святкових обідах: «Тут їли розниї потрави, І все з полив'яних мисок,».
Окрім мисок, які переважно глибокі, в домашньому господарстві використовували тарілки. Як вираз пошанування до кого-небудь і нині використовується хліб і сіль. Щоб підкреслити урочистість моменту, хліб підносили на тарілці: «Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку,». «Поставила тарілку з хлібом». У виданні «Енеїди» 1798 року подано давню назву тарілки – «талірка»: «І бубликів за шаг в талірку,».
В тексті поеми описано черговість подавання до столу: спочатку поставили на стіл міцні напої, а потім столові прибори: «Пивце, винце, медок, горілка, Рушник, ніж, ложка і тарілка.». Уточнено і зазначено, що страву подали з нових кленових тарілок, оскільки обід був святковим: «І самі гарниї приправи З нових кленових тарілок».
Для набирання і пиття рідини використовували глиняні кухлі [4, с.214]. Автор використовує два варіанти назви цього посуду: “кухоль”, “кухлик”. Запиваючи обід, з кухлика пили брагу (давній міцний напій українців): “Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли;»; сирівець (хлібний квас – традиційний прохолодний напій, на його основі готували перші страви) – Еней не міг прийти до тями після вчорашнього бенкету, доки: « ... кухля сирівцю не втер.».
Для споживання міцніших напоїв використовували чарки. Слова «чарка», «чарочка» в тексті “Енеїди” згадано часто. Чаркою чого-небудь частували гостей: «Сивухи чарочку налив». Сивуха – низькосортна горілка. «Жінок, куди хто знав, повівши, Давай по чарці з ними пить». На бенкеті чарка передавалася один-одному на знак дружби: «За сим тут началось гуляння, І чарочка пішла кругом;»!.
В «Енеїді» згадано про те, що в розпалі застілля чи після нього посуд розбивали, переважно порожній. В епізоді, наведеному нижче, перераховано деякі види глиняного посуду, які використовувалися для зберігання, транспортування напоїв, згаданих у «Енеїді»: «Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки». Побитий посуд у даному випадку символізує закінчення обіду. У розпалі бійки: «Лакей тарілками шпурляв;». Для того, щоб припинити застілля Ірися: «Пляшки і чарочки побила». Згадано в тексті поеми і про те, що розбили не порожній посуд, а повний: «Дидона кріпко заюрила, Горщок з вареною розбила,». Отже, варену, яка вважалася святковим хмільним напоєм, подали до святкового столу в горщику, в якому її було приготовано, оскільки перед цим зазначено, що був святковий прийом гостей. У ХІХ столітті для подавання до столу вареної використовували й спеціальний посуд, зокрема глечик для вареної, який використовувався для розливання хмільних напоїв під час родинних та календарних обрядів. Варена (варенуха, варьоха) – це давній напій українців. Зіновія Клиновецька у книзі «Страви й напитки на Україні» подала рецепт варенухи, приготованої в горщику. Вважаю за доцільне подати рецепт мовою оригіналу: «взять сухих груш, яблук, вишень, слив, родзинки, хвич (інжирю) і ріжків, добре обмить, налить горілкою, покласти меду до смаку і трошки стрючковатого перцю. Закоркувавши добре горщик, як на запіканку (обмазати тістом – О.Щ.), поставить на 12 годин у гарячу піч. Вийнявши – пить. Гаряча смачніша. Овочі потім їдять».
Для зберігання та транспортування спиртних напоїв в “Енеїді” використано баклаги, які в тексті названо «боклаги»: «І ті, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять,». Гарячий – це «сбитень» – пояснює Іван Котляревський, солодкий медовий напій зі спеціями, який споживали гарячим.
В тексті “Енеїди” описано як було використано носатку: «Еней оставив із носатку Було горілки про запас,». Іван Котляревський пояснює, що носатка це «род кувшина» –. Носатку виготовляли без покришки, тому для зберігання напоїв, особливо міцних, вона не призначена. В другій половині ХІХ століття носатку використовували для розливання олії на базарах, іноді використовували як умивальники.
Глиняне барило призначене для тримання в польових умовах води, вдома в них зберігали міцні напої (горілку, варенуху). В «Енеїді» згадано барило, яке використано для зберігання грошей: «Барильце з срібними рублями». У даному випадку барильце не глиняне, а виготовлене з іншого матеріалу, оскільки в глиняному непрактично зберігати і перевозити монети. Зазначено, що в барильці були «срібні рублі» – це великі за розміром монети. В кінці ХVІІІ століття їх діаметр був близько 4 см. Тому вкинути чи витягти такі монети в глиняне барильце, яке має вузьке горло неможливо. Звичай зберігати гроші в дерев’яних барилах був широко розповсюдженим у середовищі українських козаків ХVІІІ століття. Відомий історик Дмитро Яворницький, описуючи життя запорожців, зазначив, що вони ховали свою здобич і в глиняному посуді.
Назви глиняного посуду в “Енеїді” вжито і в переносному значенні (як частини людського тіла) для підсилення образності і кумедності. Барило: «І ввесь обдувся, як барило,». Макітра – згадано в значенні «голова»: «І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч.». Банька – в значенні «очі»: «То очі вип'яла, як баньки,»; «На нього всі баньки п'ялили». Існує кілька термінів, які є похідними від назви глиняної тикви: банька, кубушка.
Кахлі не були повсюдно використовувані в побуті для приготування страв. Тому цікавим є зафіксований в «Енеїді» факт, що саме в кахлях подали паштети: «І в кахлях понесли пашкети». Іван Котляревський зазначив, що «кахоль – изразец печной». Пашкет – це паштет. За відсутності спеціальних форм для приготування паштету, українські заможні селяни використовували кахлі. Рецепт приготування паштету в кахлях такий: готували тісто з пшеничного борошна на маслі і молоці, викладали ним змащені кахлі. Клали гусячі нирки, печінку, м'ясо. Заливали це потовченою печінкою. Верхніми краями тіста закривали і ставили в піч пектися.
Отже, у видатній пам’ятці української літератури “Енеїді” згадано назви глиняного посуду, описано його призначення. На мою думку, важливим є те, що глиняний посуд фігурує в контексті опису побуту. Описано значну кількість видів глиняного посуду із зазначенням страв, які з них вживали, з чого і які напої пили, в чому готували, зберігали. Ці згадки свідчать про те, що в кінці ХVІІІ століття, коли було написано “Енеїду”, побутував той асортимент глиняного посуду, що і в наступні ХІХ та на початку ХХ століттях, подібним було і його призначення.
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар