понеділок, 28 лютого 2011 р.

Про що мовчить архітектурна пам‘ятка Опішні? / What is silent architectural monument Opishnya?

Про що «мовчить» земський будинок у Опішному?
В Опішному, на вулиці Партизанській, височіє одна з місцевих архітектурних пам’яток – будинок колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912-1924). Місцеві жителі знають його як «перший цех» колишнього керамзаводу «Художній керамік». Будинок і територія на якій його споруджено, мають цікаву історію…

… Ця територія довгий час була центром гончарського життя Опішного. Впродовж з 1894 по 1899 роки тут функціонував перший гончарний навчальний заклад Лівобережної України – Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства. З 1896 року в одній садибі з гончарною майстернею діяв черепичний завод. Із 1904 року працювала Опішнянська гончарна майстерня під керівництвом технолога-кераміста Петра Вауліна, де, окрім посуду, виготовляли облицювальну цеглу та плитки. При майстерні діяв перший в Опішному музей старовинних глиняних виробів опішнянських гончарів.
У першому десятилітті ХХ століття ця територія стала місцем, де перебувала значна кількість відомих діячів культури, художників, представників прогресивної української інтелігенції. Серед них – Михайло Русов, Сергій Васильківський.
 З 1912 до 1924 року діяв другий гончарний навчальний заклад Полтавського губернського земства – Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт. Саме для нього й було споруджено цегляний будинок в 1916 році в стилі українського модерну. Він привертає увагу формою даху, вікон та дверей, окремими елементами декору стін. Збудовано його було за проектом відомого українського архітектора Василя Кричевського за діяльної участі інструктора з гончарного виробництва, завідувача пункту, технолога-кераміста Юрія Лебіщака.
У 1925-1926 роках – Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа, 1927-1933 – Опішнянська керамічна промислова школа. У 1929 році, на основі гончарної майстерні останньої, було утворено першу опішнянську гончарну артіль «Художній керамік». Впродовж 1936 до 1941 років в ньому функціонувала Опішнянська школа майстрів художньої кераміки. В роки німецької окупації Опішного впродовж з 1941-1943 рр. гончарне виробництво в ньому не припинялося. З 1963 року цей будинок став цехом №1 заводу «Художній керамік». Нині він в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Цю визначну пам’ятку ремонтують уже 15 років. Щойно розпочаті ремонтні роботи невдовзі припиняються за браком коштів і так повторюється з дивовижною регулярністю. Мріється, що вона приверне увагу держави чи меценатів і невдовзі набуде ошатного вигляду, прийме перших відвідувачів як виставковий центр і осередок гончарського життя Опішного.
Після тривалого «мовчання», цього року будинок ніби «заговорив». Надзвичайно яскравою подією багатого на культурно-мистецькі події цьогорічного липня в стало відкриття унікальної фотовиставки – «Гончарство Опішного на світлинах кінця ХІХ – ХХ століття» в цьому будинку. Унікальною щонайменше з двох причин. Першою є та, що фотовиставка відкрита на цій знаковій для опішнянського гончарства землі, де впродовж століття творилася історія славетного гончарного промислу, в будівлі, яка збереглася майже в  первісному вигляді, де й донині живе дух минулих часів... Другою – та, що найбільшу колекцію раритетних, майже ніде не опублікованих фоторобіт на яких зафіксовано яскраві моменти гончарського життя Опішного кінця ХІХ – ХХ століття, що зберігається в Національному архіві українського гончарства, Національного музею українського гончарства в Опішному, вперше мали змогу побачити широке коло зацікавлених.
Гончарство одного з найбільших гончарних осередків України Опішного досить повно відображено на різночасових світлинах, авторами яких були люди різного фахового спрямування. Експозиція, що складається з 52 фотоілюстрацій (з яких 44 – зібрання Національного архіву українського гончарства в Опішному, 6 – фотокопії зі збірки Полтавського краєзнавчого музею, 2 – із зібрання Російського етнографічного музею (Санкт-Петербург, РФ)) презентувала збережені на світлинах для прийдешніх поколінь образи опішнянських гончарів, малювальниць, які своєю творчістю сформували неповторний образ столиці українського гончарства, творців гончарного мистецтва, а також краєвиди селища, архітектурні пам’ятки…
Кілька слів хотілося б сказати про оформлення фотовиставки. Фото експонувалися у збільшеному вигляді. Вдало скомпоновані і розташовані на стінах, які своїм «цегляно-штукатурним» виглядом підкреслювали дух епохи, вони створювали в уяві картинки й образи минувшини, навіювали думки про плинність життя, необхідність продовження всього того, що відбувалося тут впродовж столітнього періоду. Підлога будинку, устелена свіжоскошеною запашною опішнянською травою, підсилювала враження ніби «оживлених» давноминулих подій.
Кожна світлина фотовиставки повідомляла настільки багато, що розповідати про неї та події, пов’язані з миттю зафіксованого часу можна щонайменше години. Але подати хоч коротку інформацію про них вважаю за потрібне. Світлини розміщено в п’яти залах. Відкриває фотовиставку фото Юрія Лебіщака, про якого є кілька енциклопедичних статей, але портрет досі не уведено до наукового обігу. В другому залі, в якому під час діяльності одного з гончарних навчальних закладів Опішного – Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936-1941) згідно спогадів старожилів, був зал для теоретичних занять, в логічному порядку розміщено фото, які послідовно висвітлюють технологію гончарства Опішного: процес видобування глини з колодязя «дудки» та кар’єрним способом, виготовлення глиняних виробів гончарем-посудником та гончарем-мисочником в кустарних умовах. До речі, автор цих світлин – керамолог Іван Зарецький. Наступні фото ілюструють процес виготовлення глиняних виробів в умовах артільного та промислового виробництва … У наступному залі (колишнє адміністративне приміщення) на глядача дивляться очі учнів та вчителів Опішного 1930-1940-х років. Одна із світлин в цьому залі варта того, щоб розповісти про неї більше. Це фото ілюструє навчальний момент Опішнянської керамічної промислової школи (1927-1933). На задньому плані зображено учителя, можливо, це (?) Сітко. Важливим є те, що світлина фіксує розміщені на стіні навчального залу наочні матеріали – ескізи опішнянських орнаментів, окремі з яких вціліли до наших днів і зберігаються в Національному архіві українського гончарства в Опішному.
Четвертий зал примітний світлинами краєвидів Опішного столітньої давнини. Експоновано два фото однієї з опішнянських церков – Покрівської, на місці якої нині розташовується Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному». На одній із світлин зафіксовано маленьку всесвітньо відому гончарку Олександру Селюченко.
Останній зал презентує фото опішнянських гончарів 1920-х років, працівників артілі «Червоний гончар», всіх чотирьох цехів колишнього заводу «Художній керамік»….

Р.S. Згідно вражень відвідувачів фотовиставки, що отримали унікальну можливість помандрувати нею та довідатися про цікаву історію з розповіді дослідниці опішнянського гончарного шкільництва Олени Щербань, вернісаж вразив неординарністю, теплотою, атмосферою зацікавленості присутніх.

7.07.2009 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар