пʼятницю, 25 лютого 2011 р.

Про збіднення сучасного весільного обряду / On depletion of the modern wedding ceremony

Сучасний весільний обряд стає бідним
Олена Щербань
Фото: Новини Полтавщини/Юлія Пашковська
Чому ви звернулися до вивчення саме цієї теми - традиційного весілля?
Весільний обряд - один із важливих етапів людського життя. Українське весілля, перш за все давнє, зіткане і наповнене своїми особливими національними моментами, що не лише відрізняє нас, українців, серед світової людської спільноти, але й фіксує та виявляє нашу неповторність.
Сучасні глобалізаційні процеси впливають і на весільні традиції, що поступово втрачають народну ідентичність. Моє зацікавлення «весільною» темою мого краю виникло в процесі етнографічних досліджень, здійснюваних мною з 2003 року. Вже пізніше з'явилися думки зафіксувати традицій весільний обряд кожного села Полтавщини, що виявилося надзвичайно інформаційно-об'ємним завданням.
Вже побачили світ мої статті: «Глиняний перепієць, що "відбув" п'ять весіль», «...Як було в селі весілля, все цвіло» (2007 р.); «Глиняний "перепієць" у весільному обряді українців», «Глиняний посуд у весільній обрядовості Полтавщини», «Весільний обряд села Велика Павлівка» (у співавторстві з Ганною Ярехою) (2008 р.); «Весільний обряд у с. Великі Будища», «Сучасні трансформації весільного обряду у селі Велика Павлівка, що на Полтавщині», «Весільний обряд села Тарасівка (1959-1960-х років, Полтавщина, Україна)» (2009 р.)«; «Функції глиняного посуду у весільному обряді (на матеріалах Полтавщини)», «Глиняна макітра в побуті жителів села Опішного на Полтавщині (остання третина ХХ - початок ХХІ ст.)» (2010 р.).
Скоро вийде моя монографія «Весільний обряд Полтавщини». Науковці пишуть багато про весілля, у тому числі і про полтавське. Спочатку я вирішила записати весільний обряд якогось конкретного села минулого ХХ ст. Чому саме цього періоду? Бо відчула, що там є цікаві давні елементи. Сучасне ж весілля, як не прикро говорити, стає бідним порівняно з тим, про яке розповідають старожили.
Основне джерело дослідження - це польові матеріали. Я збираю фото, записую розповіді. Намагаюся по можливості збирати і записувати все, що вдається дізнатися, почути на цю тему.
Чим весільні обряди на Полтавщині відрізняються від звичаїв в інших регіонах?
Кожен регіон відрізняється у піснях, одязі, правилах поведінки, подачі страв. Хоча водночас є багато спільного, бо ми народ, який живе на спільній території.
Надзвичайно цікаво прослідкувати спільності та відмінності весільних традицій навіть сусідніх сіл. Тут почерговість весільного «сценарію» ніби та сама, але є й своє. Це особливо помітно у весільних піснях-заспівах, які ще досі пам'ятають! Це звертання до весільної матері, пісні-звертання-шанування печі, вермена, зятя, Молодого, переспіви бояр і дружок, звертання до сватів, свекрухи.... Вже на самому цьому матеріалі можна говорити і про походження населення того чи іншого району і про традиційні промисли-ремесла (адже окрім гончарів, весілля «обслуговували» колись і майстрині з виготовлення одягу, взуття, прикрас, та того ж самого обрядового весільного печива)...
Я розпочала дослідження весільного обряду з с. Велика Павлівка (Зінківський р-н). Виявилося, що є ентузіасти, які записують фактично усе починаючи з весільної пісні і закінчуючи тим яка стрічка а з якого боку має бути зав'язана на молодій та на якому коні має приїхати молодий. Тут дуже сильно мені допомогла Ганна Яреха, сестри Гончар: Марія, Парасквія, Олександра. Коли вони дівували, то одна з них була 30 разів у дружках. Сестри знають всі весільні пісні, які колись співалися. У мене почали з'являтися ідеї, що оцей весільний сценарій вели саме дружки.
Я описувала весільний обряд у с. Тарасівка, у с. Великих Будища, у с. Опішному. Згодом почала аналізувати і зрозуміла - хоча села фактично поряд, але є як багато спільного так і відмінного. Є ряд магічних обрядів, спрямованих на майбутнє щасливе подружнє життя. Не дарма молода ішла заміж чесною дівчиною. Не дарма їй плели вінок, бо кожна квітка щось означає. Не дарма плахта замотувалася зліва на право чи з права на ліво. Так, наприклад, у с. Велика Павлівка молоду підперезували домотканим полотняним рушником, як оберіг жіночого лона, щоб вона була плодючою. А от у с. Великі Будища уже не підперізують.
Коли дочка їхала від мами, то у скриню з приданим клали вузлову ляльку - це ніби оберіг і подруга дівчині, яка іде до свекрухи.
Весілля наше полтавське починалося з середи: випікають весільні короваї, шишки. Короваї пекли у молодої і молодого, бо різні роди, а коли короваї стоять поряд, то вони зближувалися, рідняться.
Відмінності є у піснях, у поводжені, в одязі...
Взагалі, весільний обряд - це барвисте і багатогранне дійство, але воно одночасно й трагічне. Це своєрідне оплакування молодої. Це абсолютно не досліджена і фантастична тема. Я мрію колись зробити якийсь цикл спецкурсів в університеті по весіллях в Полтавській області, щоб пояснити нашій сучасні молоді навіщо всі ці обряди, які існують і дотепер. Мало хто знає нащо печуть коровай, стають на рушник...
Чому у весільному обряді ви зосереджуєтеся саме на посуді?
Дослідники весільного обряду ніколи не писали у чому подавали страви, до чого тут макітра, глечик, тарілка, на якій подавали коровай. Тому я весілля досліджую саме через місце посуду у весільному обряді. У посуді подавали страви, його дарували молодому подружжю. Зараз я пишу по кожному виду посуду статтю. Виходить, що глиняний посуд на весілля спеціально купували новий. А тісто вчиняли на коровай, на шишечки, на калачі - теж у новій макітрі. Не випадково її замовляли у гончаря у суботу до схід сонця.
Є спеціальний глечик - перепієць, який носив дружко на весіллі. У ньому носили спиртний напій. Зверху глечик прикривали калачем. Згодом глечика не стало - залишилася сама шишка. Люди дещо забувають, хочуть бути сучасними. З часом саму шишку почали називати перепійцем. Колись це був глечик перебієць: «перепій-перепій, перепою, перепий мою долю...» Тож зараз є різні значення слова «перебієць»: глечик, який носив дружко; калач; сам дружко.
Я вивчаю роль глиняного посуду у весільному обряді ХХ ст., розпитую людей, намагаюся порівняти обряди та подальшу долю молодих.
Дуже хочеться мені прослідкувати також зв'язок весільних традицій ХХ ст. та сучасні. Дуже ще багато спільного. Це добре, бо цим ми відрізняємося від інших - американського, європейського весілля. От ми зараз одягаємо білу сукню, бо так прийнято у світі. Проте я зараз не пропагую одягати всім молодим нареченим вінки та вишивану сорочку, бо потрібно розуміти, що означає ця сорочка і вінок.
Нещодавно в журналі «Берегиня» вийшла моя стаття про глиняний посуд як атрибут весільного обряду Полтавщини. Тому кілька слів скажу про макітру - це, наче, господиня хати. Колись так було. Макітру задіювали і в передвесільному етапі і під час весілля. Обрядів з посудом дуже багато.
Якщо порівняти сучасне весілля, у якому густо намішані «радянські» та «католицькі» традиції та весілля за нашою прадавньою обрядовістю, які елементи чи дії Ви б заборонили виконувати як такі, що можуть прогнівити богів та негативно вплинути на подальше щасливе подружнє життя?
У кожного свій Бог. Він один, але ми його називаємо по-різному. Щоб не образити нікого, буду говорити так конкретно. Я вважаю себе українкою і поважаю того Бога, якого поважав мій народ до мене. Тому все, що не суперечить нашій християнській моралі, думаю, у весіллі може бути. Але є різні нюанси. Зараз на весіллях ми дуже багато п'ємо. Тоді весілля перетворюється з веселого, магічного дійства на якусь п'янку. Коли запитую у стареньких людей як було раніше, тоо вони розповідають, що на весіллі пригощали тричі. Тобто змістилися пріоритети. Особливо мені жаль, що зараз молодий і молода переймаються все весілля тим, щоб все стояло на столі, а не моральною стороною весілля. А вони ж переходять на інший етап життя... Молоді зараз не питають пораду у батьків, а батьки найчастіше й самі не знають, що сказати дітям. Зараз вживають алкоголю на весіллях багато, бо його нічим замінити. Раніше про щось говорили, співали пісень, то й не було часу пити. Звичайно, кожен нехай гуляє своє весілля так як йому до душі, але я б радила полистати книжку про традиційне весілля. Ми зараз у весільній метушні не звертаємо уваги на самих молодят. А раніше, коли наречений знімав з молодої вінка, скільки у цьому було еротики, соціальної естетики.
Чи впливає правильність проведення обряду на подальше подружнє життя, на Вашу думку? Може, є якісь особливі обереги? Важливо, щоб були хороші стосунки між матір'ю та дочкою, щоб мати могла розповісти щось жіноче. Той самий рушничок - це оберіг, це символ. Хоча в це можна вірити, а можна не вірити. Наприклад, вінчання в церкві. Якщо раніше народ був близький до Бога, то зараз це просто модний обряд. Проте, як кажуть, «за не знаю - не караю» - коли ви не знали, що сьогодні Петра й Павла і повісили прання, то Бог вас не покарає.
Наші обряди забороняють одруження під час посту?
Наші обряди, українські, звісно забороняють. Люди намагалися дотримуватися цього. Але колись було язичництво, не було християнської релігії, а піст прийшов разом з християнством. Хоча зараз кожен вважає себе прибічником якогось свого Бога. Тому дотримуватися треба тоді, коли ти відчуваєш, що так необхідно.
Якщо ж у людей кохання і їм треба саме сьогодні одружитися, то нехай одружуються. На це їхня воля. Розуміння одружуватися чи не одружуватися під час посту формується не за тиждень до весілля, а під час життя. Зараз РАГС демократичний.
Які особливості власне полтавського весілля?
Якщо взяти традиційне полтавське весілля - воно архаїчне. Я досліджую сільське весілля. Особливість наша у тому, що в селах досі пам'ятають цей процес, намагаються слухати бабусь - голос предків. У нас полтавське весілля має бути веселе. Є регіони в Україні, коли весілля не дозволено гучно гуляти. Багато старожилів мені кажуть, що на самому весіллі гуляли гості, а не молоді. Ще наше весілля відрізняється тим, що у нас є різні забобони, обряди. Зокрема, з короваями, хрестиками, булавками... Що при вивченні весільних традицій вас найбільше вражає, дивує?
У традиційному весіллі абсолютно все. Починаючи від самого задуму, коли посилають сватів до дівчини. Всі ми знаємо фільм «Сватання на Гончарівці». Тож і в житті це ціла народна п'єса. Мене тут все цікавить і я хочу дослідити максимально багато.
За якими прикметами у день весілля прогнозували подальше сімейне життя?
Такі ми, українці, віримо у різні прикмети. І зараз теж. Серед прикмет - не дай, Боже, западе весільний коровай чи він буде недопечений, підгорілий... Погано, якщо гаснуть в церкві свічки, б'ється посуд. Але тут є нюанс. В одному селі посуд товкли на щастя, а в іншому посуд б'ють, бо сердяться родичі молодого через те, що молода не чесна.
Чи обов'язково дотримуватися всіх весільних обрядів? Що буде, якщо щось пропустити?
Якщо говорити про сучасне весілля, то обрядів фактично нема. Молоду вдягли, молодий одягся приїхав, її забрав... Повінчалися. Розписалися. І все.
Якщо брати давніші часи і обряди, то там нічого не можна було пропустити. Це було ніби театральне дійство, в якому брали участь дві родини. Вони підказували один одному. Це був стандартний сценарій. Люди знали коли співати пісню, коли молодому можна заходити до хати, сідати до столу, коли брат буде продавати наречену і т. д.
Новини Полтавщини

Обговорення → 4 думки(-ок)


  • До речі, у селі Великі Будища Диканського району Полтавської області є музей весілля. Серед відвідувачів обирають молодих та інсценізують весілля. З піснями і т.д. 

Немає коментарів:

Дописати коментар