пятница, 21 января 2011 г.

О пряничной барыне или кукла, которую можно съесть / Оn the gingerbread lady or doll that you can eat

Українські народні ляльки виготовляли з різноманітних матеріалів: глини, тканини, дерева, соломи, рогози, лози, кукурудзяних пелюсток, сиру, паперу, а також із тіста. Страви з тіста займають чи не одне з перших місць в українській кулінарії. Не дивно, що «хлібний» народ виготовляв із цього пластичного та легкого в приготуванні матеріалу різноманітні фігурки. Наголошу, що дослідники української народної іграшки переважно не згадують про ляльки з тіста, можливо, вважаючи їх обрядовим печивом. Мені не вдалося віднайти описів ляльок з тіста ХІХ – першої половини ХХ століття, тому послуговуюся матеріалами, зафіксованими мною стосовно другої половини ХХ століття. Найбільш поширеними ляльками з тіста були пряники. Їх виготовляли переважно у вигляді жіночих фігур, а також пташок, коней, вершників на конях, головним чином на релігійні, календарні та храмові свята.
Зокрема на Полтавщині на Різдво пекли пряники у вигляді баринь, коників та півників. У Опішному, Глинську (Зіньківський р-н, Полтавщина) їх називали «різдвяні пряники», у Деревках (Котелевський р-н, Полтавщина) – «панянки». До речі, в Опішному мені трапилося останній раз побачити різдвяні пряники в минулому, 2007 році. Їх продавали на базарі перед Різдвом. Я купила два пряники, оскільки продавець, вона ж їх власноруч і виготовила, сказала, що ці пряники не купують і не дарують непарну кількість. Чому так, дізнатися не вдалося. Тісто, з якого вони були виготовлені, було приготоване з борошна, цукру, яєць, масла та амонію.
Іван Єгорович Дорогобід, мешканець села Деревки (Котелевський р-н, Полтавщина), згадував, що «панянки» пекли виключно перед Святвечором. Їх дарували хрещені батьки «вечірникам». Для дівчат готували пряники у вигляді баринь, півників, для хлопців – у вигляді коней, вершників на конях. Він зазначив також, що діти деякий час гралися «панянками», доки не з’їдали їх.
Ганна Іванівна Дудник, також з Деревок, згадувала, що тісто на «панянки» готували з борошна, молока, яєць, цукру та амонію. Вирізали їх спеціальними формами з жерсті, випікали на жаровнях великого розміру, оскільки ці пряники могли бути доволі великими. Про це свідчать не лише спогади старожилів, але й розміри форм, якими вирізали фігурок.
Прикрашали «панянки»-пряники кольоровими солодкими глазурями, приготованими з картопляного крохмалю (або пшеничного борошна), цукру, води та харчових барвників. Традиційний набір для «вечірників» складався з пари «панянок» (їх дарували не менше двох), горіхів, «канхвета» з китицями, які купували на базарі в Опішні, та «копійчини», якщо вона була у хрещеного.
На Закарпатті мені вдалося побачити ляльки-пряники, які продавали в селі Поляна, Хустського району біля монастиря Івана Богослова на храмове свято. Нині традиція дещо трансформувалася: окрім жіночих фігурок, пташок, коників тепер виготовляють печиво у вигляді сердечка та намиста яскравих кольорів, яке по-місцевому називають «пацьорки». Тісто на ці ляльки готують з борошна, цукру, води та амонію. Розмальовані вони харчовою фарбою червоного кольору.  
У Львові досі залишаються популярними пряничні «миколайчики» або «миколаї-медівнички». Їх виготовляють на подарунок на свято зимового Миколая. Пряник-лялька у вигляді святого Миколая, вирізається з тіста, яке готують з борошна, меду, масла, жовтків та соди. Спечені вироби прикрашають «люкером» яскравих кольорів, який готують з цукру, яєчних білків і зафарбовують харчовими барвниками. Обов’язковими атрибутами «миколайчиків» є намальовані шапка, борода та «посох».
Принагідно хочу згадати також не менш розповсюджені образи іграшок з тіста таких як пташки та коники.
На свято Сорока святих, свято зустрічі весни, яке відзначають 9 березня за старим стилем, у деяких регіонах України, зокрема на Полтавщині (Диканський район), виготовляли сорок пташок-жайворонків, які роздавали потім дітям. Мені пощастило побачити, як виготовляла жайворонків з тіста моя бабуся, Марія Карпівна Яковенко. Для цього вона готувала прісне солодке тісто. З невеликих качалочок тіста бабуся робила «вузлики», один край якого був голівкою пташки, другий – хвостиком. Вже третій рік поспіль, згадавши про «жайворонки» з дитинства, я на це свято готую сорок пташок і «споряджаю» торбинкою з ними в дитсадок свого сина. Діти залюбки граються такими пташками.
Ще один вид обрядового печива, яке узагальнено називали «кониками» готували на весілля. Зокрема на Зіньківщині (у селах Велика Павлівка, Лютенські Будища, Комсомольське, Човно-Федорівка). Свашка зі сторони молодого ходила з торбою калачів, шишок та житніх коників, частуючи родичів молодої. А також їх «дарували» гостям під час обдаровування молодих. Коли житніх фігурок не було, над свашкою жартували: «Свашка-неліпашка, коників не ліпила, а один зліпила, та й того злупила». Виготовляти ці «коники» входило в обов’язки старшої свашки. Рецепт їх приготування досить простий. Для цього брали житнє борошно і воду. Замішували, щоб утворилося круте тісто і ліпили фігурки: коней – для весільних гостей (переважно молодого і середнього віку) як побажання сили, багатства; волів, корів – для найближчих родичів молодого та молодої (як правило батьків); кіз – для жінок старшого віку, цапів – для чоловіків старшого віку (оскільки волів та коней у них вже немає сили втримати); рогачі, кочерги – для кухарок.
Такі «житні» коники добре пам’ятаю зі свого дитинства, коли батьки, прийшовши з весілля, приносили нам з сестрою на гостинець шматочок весільного короваю, медяник, шишку та житнього коника (село Човно-Федорівка, Зіньківщина). Останній раз мені трапилося побачити житні коники на весіллі в 2007 році у селі Комсомольське, Зіньківського р-ну (Полтавщина).
Отже, в народному середовищі ляльки виготовляли з підручних, легкодоступних, безпечних для дитини матеріалів. Найуживанішими, найрозповсюдженішими формами іграшок на території України є образ людини (частіше жінки), пташки та коника чи коника з вершником. Для порівняння подаю фото глиняних барині та козака, півника-свистунця та вершника, виготовлених опішненською майстринею іграшки Ганною Діденко, а також барині, виготовленої відомим опішнянським гончарем Гаврилом Пошивайлом, які повторюють образи описаних мною виробів з тіста. На відміну від фігурок, які в другій половині ХХ століття були виключно іграшками чи прикрасами інтер’єру, ляльки з тіста досі виготовляють лише на великі релігійно-календарні свята та весілля. Тобто вони залишаються обрядовим печивом. Їстівними ляльками діти могли бавитися, але в розумінні іграшки, призначеної виключно для гри, вони ніколи не були. Адже гратися хлібом ніколи не дозволялося. Цікавий є факт, що в оздобленні ляльок-пряників домінуючим є червоний колір.
Лялька, яку можна з’їсти, на мою думку, має перспективи подальшого існування. Сучасна кондитерська промисловість продукує привабливу пряничну продукцію в тому числі у вигляді ляльок, тварин та пташок. На власному досвіді переконалася, що дитині навіть «саморобні» ляльки-пряники надзвичайно цікаві: мій синочок Богдан був у захваті від опішнянського різдвяного пряника, грався ним, а потім із задоволенням поласував …

12.09.2008 р.                                                                        Олена Щербань


Барыня, панянка - кукла, которую можно съесть….
Украинские народные куклы изготавливали из разнообразных материалов: глины, ткани, дерева, соломы, рогозы, лозы, кукурузных лепестков, сыра, бумаги, а также из теста. Блюда из теста занимают одно из первых мест в украинской кулинарии. Не удивительно, что "хлебный" народ готовит из этого пластичного и легкого в приготовлении материала разнообразные фигурки. Отмечу, что исследователи украинской народной игрушки преимущественно не вспоминают о «куклах» из теста, возможно, считая их обрядовым печеньем. Мне не удалось найти описаний кукол из теста ХІХ– первой половины ХХ века, потому пользуюсь материалами, зафиксированными мной относительно второй половины ХХ века. Наиболее распространенными куклами из теста были пряники. Их делали преимущественно в виде женских фигур, птичек, коней, всадников на конях, главным образом на религиозные, календарные и храмовые праздники. В частности на Полтавщин накануне Рождества хозяйки пекли пряники в виде барынь, лошадок и петушков. В Опошне, Глинске Зеньковского раена их называли "рождественскими пряниками", в соседних Деревках Котелевского раена – "панянки". В Опошне мне случилось последний раз увидеть рождественские пряники 2007 году. Их продавали на рынке перед Рождеством. Я купила два пряника, поскольку продавец, она же их собственноручно и изготовила, сказала, что эти пряники не покупают и не дарят непарное количество. Тесто, из которого они были изготовлены, было приготовлено из муки, сахара, яиц, масла и аммония.
Иван Дорогобед, житель села Деревки Котелевского раена, вспоминал, что "панянки" пекли исключительно перед Рождеством. Их дарили крещенные родители своим "вечерникам" (крестникам). Для девушек готовили в подарок пряники в виде барынь, петушков, для ребят – в виде лошадей, всадников. Он отметил также, что дети некоторое время играли "панянками", а потом – съедали их…. Анна Дудник, также из Деревок, вспоминала, что тесто на "панянки" готовили из муки, молока, яиц, сахара и аммония. Тесто вырезали специальными формами из жести, выпекали на жаровнях большого размера, поскольку эти пряники могли быть достаточно большими. Об этом свидетельствуют не только воспоминания старожилов, но и размеры форм, которыми вырезали фигурок (их удалось увидеть). Украшали "панянки"-пряники цветными сладкими глазурями, приготовленными из картофельного крахмала (или пшеничной муки), сахара, воды и пищевых красителей. Традиционный набор для "вечерников" состоял из пары "панянок" (их дарили не менее двух), орехов, "канхвета" с кистями, которые покупали на базаре в Опошне, и монетки, если она была у крещенного отца.
На Закарпатье мне удалось увидеть куклы-пряники, которые продавали в селе Поляна, Хустского раена около монастыря Ивана Богослова на храмовый праздник. В настоящее время традиция несколько трансформировалась: кроме женских фигурок, птичек, лошадок теперь изготовляют печенье в виде сердечка и бус ярких цветов, которые называют "пацьорки". Тесто на эти куклы готовят из муки, сахара, воды и аммония. Разрисованы они пищевой краской красного цвета.
Во Львове до сих пор популярны пряничные "николайчики" или "николаи-медовнички". Их изготовляют на подарок на праздник зимнего Николая. Пряник-кукла в виде святого Николая, вырезается из теста, которое готовят из муки, меда, масла, желтков и соды. Спеченные изделия украшают "люкером" (глазурью) ярких цветов, который готовят из сахара, яичных белков и закрашивают пищевыми красителями. Обязательные атрибуты "николайчиков" - нарисованные шапка, борода и "посох".
При случае хочу вспомнить также не менее распространенные виды игрушек из теста как птички и лошадки. На праздник Сорока святых, праздник встречи весны, которое отмечают 9 марта за старым стилем, в некоторых регионах Украины, в частности на Полтавщине (Диканский, Зеньковский раены), делали сорок птичек-жаворонков (или бубликов), которые раздавали детям. Мне посчастливилось увидеть, как изготовляла жаворонков из теста моя бабушка, Мария Яковенко. Для этого она готовила пресное сладкое тесто. Из небольших комочков теста бабушка делала "узелки", один край которого был головкой птички, второй – хвостиком.
Вспомнив о "жаворонках" с детства, я на этот праздник готовлю сорок птичек и "снаряжаю" лукошком с ними в школу своего сына. Дети охотно играют такими птичками, а потом с удовольствием съедают.
Еще один вид обрядового печенья, которое обобщенно называли "кониками" готовили на свадьбу. В частности в селах Большая Павловка, Лютенские Будища, Комсомольское, Човно-Федоровка Зеньковского раена. Сваха со стороны жениха ходила с сумкой калачей, шишек и ржаных коников, угощая родственников невесты. А также ими угощали гостей во время одаривания молодоженов. Когда ржаных фигурок не было, над свахой шутили: "Свашка-нелипашка, коников не лепила, а один слепила, да и тот злупила (съела)". Изготовлять эти "коники" входило в обязанности старшей свахи. Рецепт их приготовления достаточно простой. Для этого брали ржаную муку и воду. Замешивали, чтобы образовалось крутое тесто и лепили фигурки: коней – для свадебных гостей (преимущественно молодого и среднего возраста) как пожелание силы, богатства; волов, коров – для ближайших родственников молодого и молодой; коз – для женщин старшего возраста, козлов – для мужчин старшего возраста (поскольку волов и коней у них уже нет силы удержать); рогачи, кочерги – для поварих. Такие ржаные коники хорошо помню из своего детства, когда родители, придя из свадьбы, приносили нам с сестрой на гостинец кусочек свадебного каравая, медовик, шишку и ржаного коника (село Човно-Федоровка). Последний раз мне случилось увидеть ржание коники на свадьбе в 2007 году в селе Комсомольское.
Как видим, в народной среде куклы изготовляли из подручных, легкодоступных, безопастных для ребенка материалов. Самыми употребляемыми, самыми распространенными формами игрушек на территории Украины является образ человека (чаще женщины), птички и коника или коника со всадником. В отличие от фигурок, которые во второй половине ХХ века были исключительно игрушками или украшениями интерьера, куклы из теста до сих пор изготавливают лишь на большие религиозно-календарные праздники и свадьбы. То есть они остаются обрядовым печеньем. Съедобными куклами дети могли забавляться, но в понимании игрушки, предназначенной исключительно для игры, они никогда не были. Ведь играться хлебом никогда не позволялось. Интересен факт, что в отделке кукол-пряников доминирующим является красный цвет. Кукла, которую можно съесть, по моему мнению, имеет перспективы дальнейшего существования. Современная кондитерская промышленность продуцирует очень привлекательную пряничную продукцию в том числе в виде кукол, животных и птичек. На собственном опыте убедилась, что ребенку даже самодельные куклы-пряники чрезвычайно интересны.


12.09.2008 г.                                                                                                      Елена Щербань


Комментариев нет:

Отправить комментарий